Ромны. Romny. Ромни. інфо

Отець Димитрій Долгий у сані майже 17 років, служить у храмі Всіх Святих. Крім духовенства він активно допомагає тим, кого призвали до війська. Його діяльність і передсвяткові приготування стали приводом для нашої розмови.

- Як саме ви підтримуєте наших бійців на сході?

- Церковна громада активно долучилася до волонтерського руху. Починаючи з вересня, регулярно їздимо на Донеччину та Луганщину, привозимо воїнам теплі речі, білизну, продукти. Придбали на кошти, зібрані в роменських храмах, три тепловізори. Останнім часом економічні труднощі даються все більше в знаки. Але прихожани Ромен допомагають постійно, вже зібрали близько двох тонн продуктів, відвеземо їх у Святогорську лавру, де перебуває майже три тисячі біженців. Заодно напередодні найбільшого релігійного свята побачимося з солдатами, сповідаємо їх, причастимо.

- З яким передчуттям ви їхали в зону бойових дій вперше?

- Перша поїздка дещо лякала, але згодом до всього звикаєш. Там вразили розбиті міста, безлюдні села, понівечені дороги. Зате наші вояки дійсно надихали! Вони бадьорі, зберігають оптимізм, до них хочеться повертатися, дуже швидко до цих людей звикаєш. Таке почуття спорідненості панує саме там, де стріляють. Тут, у мирному регіоні, цього не відчуваєш.

- Отче Димитрію, там багато віруючих?

- Я переконаний, що на війні немає не віруючих людей! Хлопці самі визнають, що коли потрапляєш під обстріл, помічали дива. Саме завдяки молитвам і Божій прихильності вони залишаються живими. Солдати читають Ісусову молитву, й вона береже їх від ворожих куль. Слава Богу, наш район не так часто хоронив своїх синів, деякі ж попрощалися з десятками. Підтримка всієї громади Роменщини дуже допомагає. Часто в записках згадують воїнів, просять молитися за живих, поранених та загиблих.

- Як варто готуватися до таїнств церковних?

- Якщо говорити про хрещення та миропомазання, до цього мають серйозно поставитися батьки, майбутні хрещені дитини. Духовну заразу, як і повітряну інфекцію, не можна помітити одразу. Якщо дорослі перед обрядом не причастилися, не сповідалися, гріховні навички передадуться дитинці. Ми спочатку не відчуємо наслідків, лише з дорослішанням виявляться ті страсті.

- Часто можна помітити, що відвідання церкви не заважає грішити. І навпаки - дехто в храмі рідко буває, а веде більш праведне життя.

- Насправді це хибне переконання. Четверта заповідь нам каже: «Шість день працюй і роби всю працю свою, а день сьомий - для Господа, Бога твого». Тому не відвідування церкви в день недільний є порушенням цієї настанови. Згоден, що трапляються люди, котрі не ходять до храму, а є добрішими за тих, хто регулярно буває в божому домі. Але для Господа немає різниці, гріх - однаковий і бруд - один для всіх. Церква у глобальному значенні не є місцем праведників, а грішників, котрі йдуть до покаяння. Коли ми приходимо до Бога, це вже є розуміння власних гріхів. Той же, хто не ходить до храму, «інфікований» гординею. І Сатані цього досить, людина не отримає вдома ту благодать, котра панує в кожному домі Господа.

- Які заходи плануєте провести з нагоди Великодня?

- Після Радониці поїдемо до бійців. Передамо їм пасхальну радість, різні традиційні страви. Не забуваємо й про тих, хто живе поруч і потребує допомоги: багатодітні родини, пенсіонерів, інвалідів.

- Отче, як ви ставитеся до дискусії про помісну церкву?

- Так званий московський патріархат нам фактично «приписали». Українська православна церква існувала завжди. Вона - канонічна, визнана всім світовим православ’ям. Ми маємо офіційний статус широкої автономії. Звісно, було б добре, якби нам дали автокефалію. Проте це залежить не від нас, а від керівних органів. Такі суперечки завжди були. Фактично, людей розділяють ті, хто має владу. Насправді кожна парафія відрізняється від інших: всюди панують власні звичаї. У церкві немає такої ієрархії, як у владних структурах, незалежність набагато ширша. В цьому й полягає унікальність православ’я, нам ніхто не дає кошти на наші потреби, ми самотужки управляємо власними справами.

- Чи варто переконувати тих, хто має з даного питання іншу точку зору?

- Однозначно - ні! Це не має сенсу. Коли ми припинимо доводити своє бачення, тоді й почуємо іншу людину. Адже правда для кожного своя. Всі оцінюють навколишні процеси з власної сходинки розвитку. Через таку впертість і не виходить діалогу.

- Чи реально духовним наставникам направити життя молоді в правильне русло, щоб знизився рівень захоплення алкоголем та наркотиками?

- Все йде, перш за все, з сім’ї. Коли молодь має приклад перед собою, чинитиме так, як привчили дорослі. Я вважаю доречнішим слово не «виховання», а «наслідування». З правильного коріння виростають гарні плоди. Сама церква не може кардинально щось змінити, але кидає «рятівне коло» тим, хто прагне допомоги. Дуже важливо не переоцінювати власні сили. Просто часто ми самі не хочемо змін.

Насправді те, що зараз відбувається, попри всю фатальність і жахливість, не є злом, а благом для нашого народу: це допоможе нам переродитися й переосмислити цінності. Це дасть нагоду швидше змінитися. Ще рік тому ми не позиціонували себе як країну, а лише як населення. А зараз рівень патріотизму зашкалює, панує єдність.

- І справа, мабуть, навіть у керівництві, а в свідомості пересічних українців.

- Безумовно. Коли змінимося всі ми, тоді й перші особи зміняться. Нове не може з’явитися за вказівкою чи раптово. Це тривалий процес і ключовим є його добровільне прийняття. В перекладі з єврейської мови «пасха» означає «перехід» - від старого життя до нового. Тому треба не лише «столувати», як у нас проходить більшість свят, а й задуматися про власні діяння, помисли.

- Отче, як ви проводите вільний час?

- Насправді його мало. Але коли все ж випадає не надто завантажений день, намагаюся провести його з сім’єю. Раніше захоплювався туризмом, тому й дітей до цього привчаю. Переконаний, кожному треба знати, як пристосуватися до різних умов. Ще подобається рибалити, побути з собою наодинці, не думати про буденне.

Тетяна ЄЛІНА.