Ромны. Romny. Ромни. інфо

У нашому заполітизованому світі так не вистачає розміреності, душевної теплоти й віри в краще. Коли випадає нагода поспілкуватися з особистістю, яка має незвичну історію, це завжди надихає і приносить у життя яскраві барви.

Олександр Миснік закоханий у дерево. Це помітно відразу, ще не заходячи до помешкання: у дворі – вовк із мультфільму «Жив-був Пес», тріо музикантів, черепаха, родина лелек, триголовий дракон, грибочки, мадам Брошкіна. І головні герої – Маша та Ведмідь із популярного нині телевізійного продукту. Всі ці скульптури майстер оживив зі шматків деревини. Їх полюбляє малеча, котра проходить повз казковий двір на вулиці Гетьмана Мазепи. Зайшовши до помешкання господаря, опиняєшся в царстві дерева. У будинку вішаки, карнизи, кухонне начиння, підсвічники – все відчуло доторк майстра. Навіть на табуретках різьблення облич. Кількість ложок взагалі вражає. Різьбяр виготовив дерево роду, де зобразив себе, дружину, дітей та онуків.

– Вирізаю у вільний час, – говорить Олександр Миколайович. – Після виходу на пенсію це урізноманітнює будні. Я не звик сидіти без роботи. Особливо взимку, коли день короткий, люблю сісти біля каміна та під потріскування дров тесати що-небудь. Влітку вже не хочеться в хаті довго бути, то виходжу на подвір’я і теж вирізаю щось. Захопився цим видом мистецтва в юності. За Радянського Союзу деякий час працював на підприємстві з виготовлення сувенірів із дерева в Казахстані. Але спеціальної освіти я не маю.

– Звідки берете ідеї для робіт?

– Іноді бачу щось красиве і прагну втілити це по-своєму. Буває, з’являється задум, тоді я його просто переношу на дерев’яне панно. Ось, наприклад,– показує Олександр Миколайович на стіну, – помітив гілку горобини. Вона мені сподобалася, тому й оформив таку різьбу. Аналогічно – з березою, букетом соняшників. Інколи дивлюся на шматок дерева і зразу уявляю, що з нього можна зробити.

На стіні висів лічильник. Він великий, чорний, некрасивий. Тому виготовив будиночок, куди заховав пристрій. У дитинстві онучка вірила, що там живе домовичок. Узимку зі снігу ліпив скульптури. Дітям, які проходили повз, подобалося. Щоправда, Снігурочка простояла недовго – в когось засвербіли руки свого авторства додати…

– Як до вашого мистецтва ставиться родина?

– В основному, схвалюють, особливо молодша онучка, їй три роки. Коли приходить, вітається з усіма персонажами. Це вона просила зробити Машу. Ну а як же може бути Маша без Ведмедика? Так і виникли ці герої. Часто виконую її замовлення: дракона, наприклад, теж вона забажала. А почалося все з племінниці, яка попросила виготовити підставку для квітів. Розповіла, яку саме хоче, я зробив. Їй сподобалося. Тоді вирізав ще одну – вже для нас із дружиною. Ну а потім так і повелося – постійно щось тешу.

Моя дружина часто оцінює роботу, буває, схвалює, часом – ні. Я не ображаюсь, адже не може все подобатися різним людям однаково.

– Чи виставляли свої роботи?

– Коли жив у Казахстані, так. До мене приїхали, забрали частину різьблень. Після завершення показу все повернули цілим та неушкодженим. Ще й грамоту вручили. А в Ромнах – ні. Колись прийшли дівчатка, запропонували взяти участь у виставці. Але умови незручні: цілий день охороняти власні роботи, самому їх транспортувати. Я не маю бажання так витрачати свій час. До того ж, усі бажаючі можуть оглянути скульптури на подвір’ї.

– Олександре Миколайовичу, розкажіть про матеріал. Де ви його знаходите, з яким деревом любите працювати?

– Шматки відшукую будь-де: то за п’ять гривень у бабусі купив поліно, то на вулиці гілка впала. Знахідки спочатку сушу, а тоді вже працюю з ними.

Щодо порід, вважаю красивим усяке дерево, адже кожне маю свою унікальність, особливість. Наприклад, вільха – червонуватого кольору, тополя – золотава, липа – м’яка, біла. З нею, певно, найлегше в роботі саме через її податливість. Коли матеріал пошліфований та полакований, його вигляд змінюється.

– Вам пропонували продати вироби?

– Траплялося, однак, якщо казати чесно, я не комерційна людина. В наш час усе продається і купується. Але шкода віддавати свій труд за копійки. Якби назвали гідну ціну, погодився б. Частенько збував ложки. Їх виготовлення не займає багато часу, а сюжетів для ручки можна вигадати безліч. Останні сім років вирізаю масштабні роботи.

Певний час активно займався ковшами, – показує на готові роботи автор. – Потім подобалося щось інше. І так виходить, що з часом преференції змінюються.

– Над чим працюєте зараз?

– Поки що виношую ідею. Онучка замовила Лисичку. Думаю, яку краще: з казки про Журавля чи Колобка.

Тетяна ЄЛІНА.