Ромны. Romny. Ромни. інфо

Роменська гардинно-тюлева фабрика – одна з чотирьох, що продовжують працювати в країнах колишнього СРСР, не лише зберегла виробництво, а й має чітку стратегію розвитку і бачення перспективи, активно модернізується, впроваджує новітні досягнення науки і тех­ніки. Так, новий 2009 рік підприємство відзначило придбанням сучасного обладнання. Це дозволило автоматизувати процес обпалювання країв гардинно-тюлевого полотна. Одним словом, два десятки робітників вже не фільтруватимуть власними легенями результати згорання при ручному обплавленні гардин, скатертин і т. п. Замість них працюватиме німецька машина фірми „Герцог”, котра ще й фільтруватиме повітря (так вже заведено в Євросоюзі, що виробництво має бути не лише безпечним, а й по-справжньому екологічно чистим).

– Загалом 2008 рік ми завершили успішно, – розповідає ке­рівник підприємства Олександр Лакиза. – Провели технічне переоснащення, збільшили обсяги реалізації продукції за межами України. На сьогодні підприємство забезпечене запасами сировини мінімум на півроку. Тож економічна криза, про яку нині всі постійно ведуть розмови, нас у цьому році не повинна торкнутися. – Звідки така впевненість?– Бо, повторюю, заздалегідь потурбувалися про надійних постачальників, у  борги не залазили: кредитами не користувалися, оборотні засоби власні…– Якщо не секрет, хто ваші постачальники сировини?– Раніше це були польські підприємства. Але після того, як там фірма „Елана” „впала”, ми шукали й в Азії (Малайзія, Китай, Індонезія), й у Європі. Однак най­якіснішу сировину пропонують турки й практично за тією ж вартістю, що й поляки, але за якістю кращу.– Кілька слів про новітнє об­ладнання.

– Подібну установку я шукав не один рік. Зустрічав чимало аналогічних машин. Проте та, яку придбали, найсучасніша й най­більш технологічна. Адже обпалювання країв полотна – справа нелегка. Дякуючи знайомим, кот­рі підказали, що потрібна мені є в США, вдалося її знайти.

Чи варто придбавати новітнє обладнання (до речі, єдине по­дібного профілю на теренах колишнього СРСР) сумнівався досить довго, звертався до друзів і партнерів, котрі порекомендували б найкращу на сьогодні машину. Адже від­повідав за долю всього трудового колективу. І ризикувати майбутнім підлеглих не мав жодного бажання. Щоб сім раз від­міряти й лише потім відрізати, своє слово повинні були сказати провідні спе­ціалісти на­шої фабрики. Суперсучасною виявилася продукція німецької фірми „Герцог”. А знайшли ми потрібну нам ма­шину, повторюся, аж у Сполучених Штатах Америки. Там фірма збанкрутувала в результаті всесвітньої еконо­мічної кризи, і ми змогли після тривалих перемовин відносно дешево (вартість нової машини – півмільйона євро) придбати агрегат.

– На жаль, у нашій державі на зарплату необхідно сплачувати дуже солідний податок, – продовжує розповідь Олександр Ла­киза. – Одним словом, яку б міні­мальну зарплату не платили на підприємстві, відрахування державі досить солідні. Вихід один: механізувати працю й потім, коли це окупиться, пропонувати значно меншій кількості робітників солідний заробіток. Подібне, до речі, вже давно практикується в Європі й дає можливість жити всім, а не жебракувати. Звичайно, й на нашому підприємстві ще не досягли ідеалу. Але в 2008 році ми допрацювалися до того, що виник дефіцит готової продукції. Фактично, незважаючи на збільшення штату, люди не встигали обпалювати краї гардинного полотна. Попит був, а задовольнити його ми не могли.

В Німеччину на оглядини вирушили вп’ятьох: я, головний ін­женер, головний механік, головний художник і в якості перекладача мій давній товариш Юрій Невороха.

Своїми враженнями поділилися провідні спеціалісти під­при­ємства.

– У новий 2009 рік дивлюся з оптимізмом, не в останню чергу завдяки придбанню нового обладнання, – зазначила головний інженер Ніна Гакал. – Машина працює дуже якісно, швидко й дозволила ліквідувати дефіцит обпаленого полотна. Адже до цього ледь не кожен ранок розпочинався з інформації про недостатню кількість готової продукції. Ми фізично не встигали. Тепер не вистачає в’язаного полотна, тож у перспективі при­дбання ще двох жакардових машин. Сподіваюсь, це трапиться вже в нинішньому році й дозволить повністю охопити ринки України, Росії та інших країн. Звичайно, є потреба розширювати виробництво й, зокрема, збільшувати штат художників.

– Під час обпалювання полотна вручну у повітря потрапляють надзвичайно шкідливі для здоров’я викиди. Придбане ж обладнання не лише вловлює всі викиди, а й випускає в атмосферу чисте повітря, – долучається до розмови головний механік Юрій Буглак. – Швидкість обпалювання полотна пристойна: до одного кілометра за годину, та й  оплавлювати (так ще по-іншому можна назвати операцію, бо за­стосовуються високі температури, а не вогонь) маємо змогу не лише по краях, а й всередині. Загалом, освоївши виробництво, зможемо використовувати обладнання набагато ефективніше, ніж наші партнери-конкуренти з інших країн.

– Були, зрозуміло, сумніви й вагання: чи варто придбавати машину, адже коштує вона недешево, – пригадала головний художник Віра Москаленко. – Але ж на новому обладнанні можемо випалювати навіть склад­ніші малюнки, ніж робили на такому ж наші колеги з Європи і США.

Мав слово і Юрій Невороха:

– Олександр Лакиза завжди планує діяльність підприємства не лише на найближче майбутнє, а й чітко бачить далеку перспективу розвитку, що вирізняє його з-поміж багатьох інших керівників. Це дало змогу зберегти фабрику. Думаю, вона розвиватиметься й далі, судячи з постійного технічного переоснащення, зокрема й придбання нової установки.