Ромны. Romny. Ромни. інфо

На спомин про тих, хто пережив напасть, для науки молодому поколінню

Минула тривожна ніч. Майже увесь цей час гриміли постріли та вибухи. Рано-вранці в Ромнах почали з'являтися наші воїни, багато з них заплатили за звільнення нашого міста життям. Це були бійці (як потім дізналися) 163-ї стрілецької ди­ві­зії, якою командував полковник Ф.В. Карлов. Я побачив їх близько 20 год. 15 вересня 1943 року в районі вул. Крупської (бої за місто велися з різних сто­рін). Та це сталося значно пізніше...

10 вересня 1941 року фашис­ти захопили наше місто, незважаючи на опір 233-го конвойного полку НКВС. Більшість їх полягла біля засульського мосту, де й були поховані військовополоненими. Після звільнення їх перепоховали на центральному кладовищі.

Командуючий ворожими військами генерал-полковник Гудеріан навіть керував баталіями з вежі, що стояла у дворі в'язниці (про це він згадував у книзі "Спомини солдата"). У Ромнах було неспокійно - багато наших солдатів і офіцерів, шукаючи вихід з оточення, залишилися в місті. Генерал, боячись за своє життя, і штаб переїхали у Конотоп, де було ти­хіше.

З перших днів окупації ворог встановив каральні закони, комендантські години. Швидко набрався штат поліцаїв та позаштатних прислужників. В'язниця була забита. Її "чистили" раз на десять днів. Якщо протягом цього часу не зумів довести невинність - лежатимеш у кар'єрі під Герасимівкою або на дні колодязя на території нинішнього ВПУ.

У сквері навпроти парку стояло кілька шибениць, протягом усіх років окупації вони ніколи не були порожніми. Начальник поліції Батюта відчував вседо­зволе­ність, за будь-яку провину та й без неї людину заарештовували, катували. Наприклад, одну жінку з маленькою дитиною мучив у конюшні, а потім обох вкинув у сумнозвісний колодязь. Близько двох років гіт­лерівці та їх прислужники знущалися над роменцями. Роз­стрі­ляли всіх мешканців єв­рей­ської національності - земля над їхніми тілами "дихала" ще біль­ше доби.

Восени 1943-го німці поспішно відступали, але робили укріплення, стягували техніку для оборони Ромен. У дворах  на вулиці Крупської за наказом окупантів люди збирали сіно та солому, яку складали під мостом. Розраховували, що після того, як його підірвуть, усе, що вціліє, згорить. Підривали та палили підприємства, школи. В останні дні окупації підірвали й в'язницю, не виключено, з людьми. Коли горіла центральна бібліотека (магазин "Наташа"), вогонь палав так, що вулицею неможливо було проїхати. Навкруги лежали книжки. Залізничні рейки та електро­опори розривали вибухівкою навпіл, підірвали залізничний та засульський мости. На пагорбі навпроти с. Засулля встановили багато гармат. Та це окупантам не допомогло. Наші війська оволоділи містом.

Вже звечора напередодні визволення у Засуллі справа від мосту коло аптеки неозброєним оком можна було побачити наших бійців. Вночі поблизу м'ятного заводу вони, хто вплав, хто на плотах, форсували річку. Незабаром їх зустріли біля крайніх хат, на могилках. Люди вилазили зі сховищ, щоб поцілувати визволителів.

Неможливо описати все, що перенесли від фашистів та їх прислужників, начальників поліції Батюти, окружної поліції - Зімбалевського, бургомістра Андрієвського. Та суд покарав їх за всі злодіяння.

Роменці з перших днів визволення почали відбудовувати місто та села.

Валентин КРАВЧЕНКО.