Ромны. Romny. Ромни. інфо

З його ініціативи в 1860 ро­ці організували залізничний комітет, запросили інженерів-проектантів. Потім роменські гласні делегували Навроцького до сенату в Санкт-Петербург клопотати про проведення залізниці через м. Ромни. І в 1874 році від Бахмача до Ромен протягнули залізничну колію. Згодом не без старань Григорія Миколайовича влада звільнила роменців від податку на вантажі, що провозилися через станцію, для того, аби отримані гроші йшли на будівництво вокзалу, залізничних служб, прилеглих до стан­ції доріг, пере­їздів та ін. Протягом п’яти ро­ків роменці мали змогу використовувати значні суми на потреби міста. Через деякий час міська дума посилає Навроцького до столиці з клопотанням продовжити залізничну лінію далі на південь – до Кременчука. І знову він добився свого. На всі ці справи Г.М. Навроцький витратив більш як 20 років життя.

Автор книги “Роменська старовина” І.О. Курилов так писав про значення подвижницьких зусиль нашого земляка: “Городская дума в засе­дании 25-го мая 1888 года, кроме благодарности уполномоченным, постановила: ходатайствовать о возведении г. Навроцкого в почётные граждане г. Ромны, в виду того, что сверх нынешних трудов он также ходатайствовал по проведению к Ромну ж/д от Либавы и имел в том успех и что без его содействия может быть и не было бы в городе же­лезной дороги”.

А що означає відсутність за­лізничного сполучення нашого міста зі світом – пояснювати не треба.

Ми, роменці, досі користуємося плодами діянь Навроцького, навіть не задумуючись, кому зобов’язані таким благом. Тож чи не час на ділі, а не на словах вшанувати пам’ять істинного патріота нашої малої Батьківщини?! Німим докором сучасникам стоїть на міському кладовищі родинний склеп Навроцьких, напівзруйнований вандалами в часи безпам’ятства. Автор цих рядків зробив усе можливе, щоб віддати належну ша­ну нашому видатному спів­громадянину і врятувати цю архітектурну пам’ятку. За допомогою службовців МНС ентузіасти очистили від сміття усипальницю, за підтримки настоятеля Всіхсвятської церкви о. Димитрія та міського голови М.К. Калашника урочисто перепоховали останки покійного, надіслали звернення до начальника управління Південної залізниці з проханням виділити кошти на ремонт гробниці. На жаль, із Хар­кова надійшла суха бюро­кратична відписка: на такі цілі в бюджеті залізниці кошти не передбачені.

Тепер слово за роменськими благодійниками… Честь і хвала вам за обладнання дитячих майданчиків, допомогу школам, медичним закладам. Люди знають, цінують і дуже вдячні вам за це. Однак бувають особливі випадки, коли слід уважити не лише ни­ні сущих, але й тих, хто ві­ді­йшов у потойбіччя та несправедливо обділений люд­ською пам’яттю. Саме так можна сказати про Г.М. Навроцького.

Сумчани свято шанують і бережуть пам’ятник І.Г. Харитоненку та його могилу на міському цвинтарі, а також місце останнього спочинку Суханова, який колись побудував собор у центрі Сум. Глу­хівці ж пишаються Терещенком і шанують місця, пов’язані з його перебуванням. А ми? Кілька пенсіонерів від­гукнулися на цей заклик, виділили зі своїх більш ніж скром­них статків по 100 грн. То невже вони найбагатші?

Саме минуло 105 років з дня смерті Навроцького (помер у 1907 році), 180 років від дня його народження (6 січня 1833 року) та 140-річчя будівництва Лібаво-Роменської залізниці. Проігнорувати такі дати було б чорною невдяч­ністю з боку громади нашого міста.

Склеп може зовсім зруйнуватися, бо покрівля протікає, немає дверей і решіток на вікнах – ніяких перешкод для вандалів. Натомість уже складено кошторис ремонтних робіт. Першими долучилися до священної справи директор ТОВ “Ганг-Д” Г.П. Негреба, ПП Пасюков. Сподіваємося, керуючись постулатами християнської моралі, на цей заклик відгукнеться багато людей, що згодом де­пу­тати міської ради назвуть одну з вулиць Ромен іменем Г. Навроцького, виділять кош­ти для облаштування Алеї почесних громадян м. Ромен, а керівництво залізничної станції Ромни доглядатиме усипальницю, а також встановить на ній меморіальну дошку.

Усі ми тільки гості на цій грішній землі. Й від того, як поставимося до пам’яті наших предків, залежить і ставлення нащадків до нас. Благодійність – невід’ємна частина людського буття, моралі, що об’єднує суспільство. То­му цим традиціям належить не тільки сьогодення, а й майбутнє.

Віктор КЛЕЙНІХ,

редактор літературно-історичного альманаху “Ромен”.