In order to view this page you need Flash Player 9+ support!
Пам'яті Валерія Зосенка |
Вісті Роменщини |
П'ятниця, 21 травня 2010, 08:50 Ромни, Сумська область |
Весняне білосніжне цвітіння прикрасило останній шлях художника Валерія Купріяновича Зосенка. Сумую разом із земляками, які проживають у Києві, а також з творчим колом роменських митців.
Валерій народився у 1939 році в сім'ї художників Купріяна Федоровича та Марії Миколаївни Зосенків. Уроки малювання батька, учасника Великої Вітчизняної війни, пам'ятають колишні учні Роменської школи № 2, у якій, до речі, навчався і Валерій. Протягом значної частини свого творчого шляху В. Зосенко працював учителем малювання - спочатку на Рівненщині, потім у Ромнах. Наше місто він прикрашав і святковим оформленням, і реставраційними роботами в краєзнавчому музеї та Вознесенській церкві. Як чудовий копіювальник, Валерій створив численні картини на замовлення, став досконалим володарем лесувального стилю. Його настінний живопис залишився з прихожанами багатьох церков Сумщини як заповіт святості, краси і добра. У творчому доробку митця відображені майже всі види образотворчого мистецтва - пейзажі, портрети, історичні композиції, ікони. Художник володів як станковим живописом, так і монументальним. Зосенко брав участь у багатьох виставках, ставав переможцем всеукраїнських тематичних презентацій. Освячують душу його мадонни, зігрівають серця роменські краєвиди, де буяють життя, краса й неповторність хвилюючих вражень… Валерій Купріянович залишив нащадкам самобутні твори, які є справжньою окрасою українського живопису. Палітра картин вражає прозорими чистими кольорами, де завжди переважають світло, піднесений настрій, шляхетність, замріяність…. Таким був і сам художник, який віддавав мистецтву всього себе… Світла пам'ять про нашого земляка і друга Валерія Купріяновича Зосенка залишиться в пам'яті, як ця світла весна, увінчана білосніжними садами…. Валентина ЄФРЕМОВА.
Пам'яті іконописця Валерія Купріяновича Зосенка На видиху На видиху запікся долі відчай, Ридання рветься реквієму в такт. Покірно й тихо ти ідеш у вічність, Хоч як не хочеш, мусить бути так. У світі цім під зорями і сонцем, Де небо заколисують дощі, Лишилося в твоїх полотнах серце І акварелей сльози на плащі Скорботи й невідболеної туги. Сумна Мадонна вражено мовчить, Ніхто не ждав обірваної смуги, Яка усім нам рік оцей згірчить... Олеся ЛАСТІВКА |