Ромны. Romny. Ромни. інфо

Весняне білосніжне цвітіння прикрасило останній шлях художника Валерія Купріяновича Зосенка. Сумую разом із земляками, які проживають у Києві, а також з творчим колом роменських митців.

Валерій народився у 1939 році в сім'ї художників Купріяна Федоровича та Марії Миколаївни Зосенків. Уроки малювання батька, учасника Великої Вітчизняної війни, пам'ятають колишні учні Роменської школи № 2, у якій, до речі, навчався і Валерій.

Протягом значної частини свого творчого шляху В. Зосенко працював учителем малювання - спочатку на Рівненщині, потім у Ромнах. Наше місто він прикрашав і святковим оформленням, і реставраційними роботами в краєзнавчому музеї та Вознесенській церкві. Як чудовий копіювальник, Валерій створив численні картини на замовлення, став досконалим володарем лесувального стилю. Його настін­ний живопис залишився з прихожанами багатьох церков Сумщини як заповіт святості, краси і добра.

У творчому доробку митця відображені майже всі види образотворчого мистецтва - пейзажі, портрети, історичні композиції, ікони. Художник володів як станковим живописом, так і монументальним. Зосенко брав участь у багатьох виставках, ставав переможцем всеукраїнських тематичних презентацій. Освячують душу його мадонни, зігрівають серця роменські краєвиди, де буяють життя, краса й неповторність хвилюючих вражень…

Валерій Купріянович залишив нащадкам самобутні твори, які є справжньою окрасою українського живопису. Паліт­ра картин вражає прозорими чистими кольорами, де завжди переважають світло, піднесений настрій, шляхетність, замріяність…. Таким був і сам художник, який віддавав мистецтву всього себе…

Світла пам'ять про нашого земляка і друга Валерія Купріяновича Зосенка залишиться в пам'яті, як ця світла весна, увін­чана білосніжними садами….

Валентина ЄФРЕМОВА.

Пам'яті іконописця Валерія Купріяновича Зосенка

На видиху

На видиху запікся долі відчай,

Ридання рветься реквієму в такт.

Покірно й тихо ти ідеш у вічність,

Хоч як не хочеш, мусить бути так.

У світі цім під зорями і сонцем,

Де небо заколисують дощі,

Лишилося в твоїх полотнах серце

І акварелей сльози на плащі

Скорботи й невідболеної туги.

Сумна Мадонна вражено мовчить,

Ніхто не ждав обірваної смуги,

Яка усім нам рік оцей згірчить...