In order to view this page you need Flash Player 9+ support!
І онук на ювілей |
Вісті Роменщини |
П'ятниця, 19 березня 2010, 13:42 Ромни, Сумська область |
Звичайне сільське подвір'я Павлунів на перший погляд схоже на інші. Але придивившись помічаєш, що воно відрізняється від сусідніх дворищ. Вправно вивершений сінник, стосики дров під хлівом, прочищені від снігу доріжки до господарських будівель, величезний штабель гною (є в хлівах худоба) підказують, що тут живе справжній хазяїн. У цьому ще більше пересвідчуєшся при зустрічі з господарем. Моложавий, як на свої п'ятдесят, середнього зросту чоловік гостинно запрошує на обійстя. Щира посмішка, теплий погляд очей викликають ще більшу довіру. - Заходьте, будь ласка, чим удостоїлися уваги кореспондента? - Хочемо знати, як живеться-можеться в наш нелегкий час селянам. - А так і живеться. З ранку до вечора вертимося, як білка в колесі, щоб хоч якось існувати. сім'єю утримуємо чотири корови, а ще свиней, птицю. Для того, щоб таку ферму взимку прогодувати, доводиться обробляти 2 гектари землі. Доба розписана по хвилинах: то корів доїти, то напувати, а там, дивись, свиням загородку потрібно латати. - Тобто живете, як при розвинутому капіталізмі. Час - гроші. - Правильніше сказати - робота, а про гроші краще помовчати, бо чесний труд сьогодні належно не оплачується. Розмова в'яжеться легко, невимушено. Поспілкувавшись, розумієш, що Віктор Іванович - неординарний чоловік. З характером, установленими принципами, своєю власною думкою, в міру незалежний і, головне, з оптимістичним поглядом у майбутнє. Цьому сприяла, як прийнято говорити, і доля. Дитинство, шкільні роки пройшли у чарівному куточку Роменського краю - Великих Будках. Закінчив школу, сільськогосподарський технікум, відслужив у армії. І після нетривалої "відлучки" повернувся в рідне село. У 21 рік очолив комплексну бригаду. Повірте, не кожному юнакові у радянські часи довіряли такий непростий шматок роботи. Ось як згадує роки свого становлення Віктор Іванович: - Мені пощастило на наставників. Працював під егідою таких керівників господарства, як І.І. Півторак, П.Г. Петренко. Вони проявляли батьківське піклування, а я старався виправдати їхню довіру. Бригада з виробничих показників була не гіршою серед семи інших. Неодноразово відзначали нагородами і мене, і членів колективу. Але тут історія зробила крутий поворот, почалися перебудовчі процеси. Будівничі виявилися такими "майстровитими", що дощенту зруйнували ферми, соціальну сферу села, а землю здали в оренду. На село посунуло безробіття, та Віктор Іванович не став байдуже чекати з моря погоди, а почав шукати вихід. Зайнявся нині модною підприємницькою діяльністю. Придбав один вагончик-магазин, згодом - другий. Щоб вижити при нинішній конкуренції в торгівлі, потрібно мати хист, характер, не боятися ризику. На запитання, як вдається триматися на плаву, В.І. Павлун відповів: - Стараюся завезти "свіжий" товар, знизити до мінімуму ціну. Виконую замовлення на родинні свята. І, звісно, ввічливо, культурно обслуговую покупців. Одна з приємних рис характеру Віктора Івановича - вміння цінувати та підтримувати дружбу. - Днями, хоч як ніколиться за роботою, а таки поїду в Жмеринку до Сашка (служили разом) на іменини, - розмірковує вголос, - найрідніші старі друзі. Підприємець не стоїть осторонь громадського і політичного життя. Свого часу їздив на столичний Майдан, і нині вірить в його ідеали. Позитивно оцінює дії екс-президента Віктора Ющенка. "Він відстоював національні інтереси держави, прагнув зберегти демократію, об'єднати українське суспільство. Щось вдалося зробити, щось - ні. Завжди навіть найвизначніші політики мали звичайні людські слабкості. Як заявить про себе нове керівництво країни, покаже час. Хотілося б змін на краще", - розмірковує Віктор Іванович. Він не лише чекає змін, а й сам багато робить для їх прискорення. Хоч його бізнес порівняно невеликий, малоприбутковий, але "умудряється" виділяти кошти на проведення в селі урочистостей, ремонт церковного приміщення. Сам організовує свята, активно виступає на сільській сцені. Розповідь про В.І. Павлуна була б неповною, якщо б не згадали про його родинне гніздечко. Це - дружина, берегиня сімейного вогнища Лідія Павлівна, теща Софія Павлівна, двоє дорослих дітей. Дочка Віта здобула вищу освіту, син Ігор навчається у вузі. До ювілейної дати, який батько відсвяткував нещодавно, дочка та зять Руслан подарували найцінніший подарунок - ощасливили внуком Віталиком. Отож рід Павлунів продовжується. Людям, які народилися ранньою весною, природа сприяє рости в красі, здоров'ї, довго молодіти. Побажаємо ж і ми В.І. Павлуну великого сімейного щастя, щирих друзів, як підприємцю - вдалих торгів. А ще нехай здійсняться всі мрії та побажання. Микола ЛАВРИК |