Ромны. Romny. Ромни. інфо

Звичайне сільське подвір'я Павлунів на перший погляд схоже на інші. Але придивившись помічаєш, що воно від­різняється від сусідніх дворищ. Вправно вивершений сінник, стосики дров під хлівом, прочищені від снігу доріжки до господарських будівель, величезний штабель гною (є в хлівах худоба) підказують, що тут живе справжній хазяїн.

У цьому ще більше пересвідчуєшся при зустрічі з господарем. Моложавий, як на свої п'ятдесят, середнього зрос­ту чоловік гостинно запрошує на обійстя. Щира посмішка, теплий погляд очей викликають ще більшу довіру.

- Заходьте, будь ласка, чим удостоїлися уваги кореспондента?

- Хочемо знати, як живеться-можеться в наш нелегкий час селянам.

- А так і живеться. З ранку до вечора вертимося, як білка в колесі, щоб хоч якось існувати. сім'єю утримуємо чотири корови, а ще свиней, птицю. Для того, щоб таку ферму взимку прогодувати, доводиться обробляти 2 гектари землі. Доба розписана по хвилинах: то корів доїти, то напувати, а там, дивись, свиням загородку потрібно латати.

- Тобто живете, як при розвинутому капіталізмі. Час - гроші.

- Правильніше сказати - робота, а про гроші краще помовчати, бо чесний труд сьогодні належно не оплачується.

Розмова в'яжеться легко, невимушено. Поспілкувавшись, розумієш, що Віктор Іванович - неординарний чоловік. З характером, установленими принципами, своєю власною думкою, в міру незалежний і, головне, з оптимістичним поглядом у майбутнє.

Цьому сприяла, як прийнято говорити, і доля. Дитинство, шкільні роки пройшли у чарів­ному куточку Роменського краю - Великих Будках. Закінчив школу, сільськогосподарський технікум, відслужив у армії. І після нетривалої "відлучки" повернувся в рідне село. У 21  рік очолив комплексну бригаду. Повірте, не кожному юнакові у радянські часи довіряли такий непростий шматок роботи. Ось як згадує роки свого становлення Віктор Іванович:

- Мені пощастило на наставників. Працював під егідою таких керівників господарства, як І.І. Півторак, П.Г. Петренко. Вони проявляли батьківське піклування, а я старався ви­правдати їхню довіру. Бригада з виробничих показників була не гіршою серед семи інших. Неодноразово відзначали нагородами і мене, і членів колективу.

Але тут історія зробила крутий поворот, почалися перебудовчі процеси. Будівничі виявилися такими "майстровитими", що дощенту зруйнували ферми, соціальну сферу села, а землю здали в оренду.

На село посунуло безробіття, та Віктор Іванович не став байдуже чекати з моря погоди, а почав шукати вихід. Зайнявся нині модною підприємницькою діяльністю. Придбав один вагончик-магазин, згодом - другий. Щоб вижити при нинішній конкуренції в торгівлі, потрібно мати хист, характер, не боятися ризику.

На запитання, як вдається триматися на плаву, В.І. Павлун відповів:

- Стараюся завезти "свіжий" товар, знизити до мінімуму ціну. Виконую замовлення на родинні свята. І, звісно, ввічливо, культурно обслуговую покупців.

Одна з приємних рис характеру Віктора Івановича -  вміння цінувати та підтримувати дружбу.

 - Днями, хоч як ніколиться за роботою, а таки поїду в Жмеринку до Сашка (служили разом) на іменини, - розмірковує вголос, - найрідніші старі друзі.

Підприємець не стоїть осторонь громадського і політичного життя. Свого часу їздив на столичний Майдан, і нині ві­рить в його ідеали. Позитивно оцінює дії екс-президента Віктора Ющенка. "Він відстоював національні інтереси держави, прагнув зберегти демо­кратію, об'єднати українське суспільство. Щось вдалося зробити, щось - ні. Завжди навіть найвизначніші політики мали звичайні людські слабкості. Як заявить про себе нове керівництво країни, покаже час. Хотілося б змін на краще", - розмірковує Віктор Іванович.

 Він не лише чекає змін, а й сам багато робить для їх прискорення. Хоч його бізнес порівняно невеликий, малоприбутковий, але "умудряється" виділяти кошти на проведення в селі урочистостей, ремонт цер­ковного приміщення. Сам організовує свята, активно виступає на сільській сцені.

Розповідь про В.І. Павлуна була б неповною, якщо б не згадали про його родинне гніз­дечко. Це - дружина, берегиня сімейного вогнища Лідія Павлівна, теща Софія Павлівна, двоє дорослих дітей. Дочка Віта здобула вищу освіту, син Ігор навчається у вузі. До ювілейної дати, який батько відсвяткував нещодавно, дочка та зять Руслан подарували найцінніший подарунок - ощасливили внуком Віталиком. Отож рід Павлунів продовжується.

Людям, які народилися ранньою весною, природа сприяє рости в красі, здоров'ї, довго молодіти. Побажаємо ж і ми В.І. Павлуну великого сімейного щастя, щирих друзів, як підприємцю - вдалих торгів. А ще нехай здійсняться всі мрії та побажання.

Микола ЛАВРИК