Ромны. Romny. Ромни. інфо

In order to view this page you need Flash Player 9+ support!

Get Adobe Flash player

Ромни.інфо Тандем пресс Зроби свою маленьку Голландію
Зроби свою маленьку Голландію
Тандем-пресс
П'ятниця, 26 червня 2009, 13:41      Ромни, Сумська область

Ромни. Осауленко"Не важливо, яка частина здоров'я втрачена, важливо те, як ти використовуєш ту, що залишилася" - під таким девізом живе і працює Осауленко Наталія Анатоліївна, яку добре знають і в нашому місті, і за його межами. І, мабуть, знайдеться не так багато людей, які б працювали на користь інших так саможертовно і завзято, як це робить ця молода і сильна жінка - директор Центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів. 

 

- Наталія Анатоліївна, розкажіть, будь ласка, як і чому Ви вирішили допомагати дітям-інвалідам і скільки років Ви цим займаєтесь?

 

- По-перше, мабуть, не саме дітям-інвалідам, а людям з обмеженими можливостями взагалі. Займаюсь я цим вже більше десяти років, тому що в свій час, коли мені було 19 років, я отримала травму хребта і моє життя докорінно змінилося - я сіла в інвалідний візок. Тобто я сама потрапила в таку ситуацію, і зрозуміла, що в нашій державі людина, яка має якісь обмеження, залишається так би мовити "за бортом". Вона не те що не може потрапити в якусь будівлю, а навіть не може виїхати зі своєї домівки.

 

Зіткнувшись з цими проблемами, після того, як пройде розпач, відчай і біль, починаєш замислюватися, що ж робити далі. І так добре сталося у моєму житті, що мені зустрілися люди, які потрапили в подібну ситуацію, але завдяки невичерпному ентузіазму не здалися і почали рух інвалідів в Україні. Перш за все це Микола Подрязан - досить відома в Україні людина, він є кавалером двох орденів за заслуги перед Вітчизною ІІ і ІІІ ступенів. Він вперше, в 1998 році вивів інвалідів на екрани телебачення, проводив телемарафони, щоб люди побачили, що в нас є люди з обмеженими можливостями.

 

З його допомогою вже в 2000 році почалася моя громадська і соціальна діяльність. Спочатку це було в Києві в рамках благодійного фонду, який очолював Микола Подрязан. Я була членом його команди, і з різними проектами ми об’їздили всю країні і половину Європи. Це були дуже цікаві проекти: ми приїздили в будь-яке місто на запрошення місцевих громадських організацій інвалідів і підтримували їх в очах місцевої влади, допомагали просувати свої ідеї. Наприклад, ми влаштовували міні-спартакіади для інвалідів, зустрічі з пресою. Наша команда складалася з дев'яти людей, які всі пересувалися на інвалідних візках. Ввечері на головній сцені будь-якого міста, де б ми не були, ми влаштовували концерт інвалідів, під час якого грали на музичних інструментах, співали і танцювали на інвалідних візках.

 

З таким агітаційно-творчим проектом молодих інвалідів "Ми такі ж, як і ви" ми об'їхали всю Україну, а вже в 2003 році ми поїхали в тур по Європі. Різницю я відчула одразу, коли ми перетнули кордон. Ми спокійно могли потрапити в будь-яке приміщення, магазин, музей, метро тощо, я просто перестала відчувати, що я людина на інвалідному візку, тому що могла пересуватися без обмежень. Крім того, ми відчули на собі зовсім інше ставлення суспільства - нас сприймали, як і всіх інших людей. Це, звичайно, було дуже приємно. Особливо мені сподобалося в Голландії, яка здалася мені взагалі дуже красивою, навіть казковою країною, де також є всі умови для людей з обмеженими можливостями. Я перебувала під таким сильним враженням від побаченого там, що сказала Миколі Володимировичу, нашому наставнику, що хочу залишитися жити в цій країні. Знаєте, він мені сказав слова, які стали для мене поштовхом і натхненням у моєму подальшому житті: "Наташа, якщо ти хочеш жити в Голландії, то треба поїхати до себе в Ромни і там зробити свою маленьку Голландію". І тоді я зрозуміла, що потрібно їхати додому і робити його таким, в якому б я хотіла жити.

 

- З чого розпочалася Ваша діяльність в Ромнах і яких успіхів Ви вже досягли?

 

- Все почалося зі створення громадської організації молодих інвалідів, першим проектом якої був проект "Місто, де зручно всім", після чого в місті з'явилися пандуси. Ця програма працює і досі, хоча не всі підприємці розуміють, для чого це робиться, тому що будують їх такими, щоб лише значилося, що вони є, але людині в інвалідному візку дуже важко по такому пандусу потрапити до приміщення. Це дуже неправильне відношення до справи, і над цим ще потрібно працювати.

 

У 2003 році мені запропонували працювати у відділенні при центрі реабілітації дітей-інвалідів. Спочатку в нас була одна дуже маленька кімната, в якій з обладнання були лише шафа, декілька столів і стільців. Я вважаю, що ми розпочали буквально "з нуля". Важко було змусити людей і батьків дітей-інвалідів повірити, що це потрібно, і що потрібна саме соціальна реабілітація. Є такі хвороби, які, незважаючи на всі зусилля медпрацівників, залишаються на все життя і людині потрібно навчитися з цим жити. Соціальна і психологічна неадаптованість є дуже великою проблемою для людей-інвалідів, а особливо, для дітей. І я зрозуміла, що в нас немає подібного закладу, в якому можна було б отримати таку допомогу. Діти, з якими ми почали працювати, не відвідували навчальні заклади, не спілкувалися з іншими людьми, виявилися ізольованими і абсолютно непристосованими до життя в суспільстві і так би мовити добровільними в'язнями. Тому ми обрали саме соціальний напрямок в своїй роботі.

 

Згодом нам повірили, до нас почали приходити діти і дуже скоро нам вже стало тісно в нашій маленькій кімнаті, в якій "яблуку не було де впасти", коли в нас проводилися якісь цікаві заходи. Потрібно було щось робити.

 

Приміщення, в якому ми знаходимось зараз, не експлуатувалося вже багато років, і ми звернулися до міської влади з проханням його нам віддати. Нам охоче пішли назустріч, але, на жаль, на ремонт приміщення коштів в міському бюджеті не було, і ми почали шукати інші можливості для здійснення нашої мрії. Розпочинали з елементарного: робили  аукціони, на які виставляли вироби наших дітей. Звісно, збирали зовсім небагато коштів, але ми заявили про себе, про нас написали і звернули увагу на нашу мету. Згодом нам почали допомагати, і один бізнесмен, мій друг, повірив нам і дав нам кошти на ремонт однієї половини нашого приміщення. За два місяці ми його відремонтували і зробили відкриття. І це довело усім, що те, чим ми займаємося, є доброю справою, гідною поваги і підтримки. Пізніше ми зробили ремонт і в другій половині приміщення, закупили меблі, перше обладнання. І тоді вже нам повірили всі. Ми почали звертатися за обладнанням у фонд соціального захисту інвалідів, який нам дуже багато допоміг. Потім пішли міжнародні проекти по співпраці, за допомогою яких ми змогли придбати спеціальний автомобіль, який ми вже теж демонстрували для транспортування дітей.

 

Мені не соромно сказати, що зараз наш центр є одним з найкращих в області і навіть в Україні.

 

- Чи є у Вас мета і яким Ви бачите центр в майбутньому?

 

- Звичайно, хочеться постійно щось удосконалювати. Є в нас такі дуже далекоглядні плани - ми хочемо побудувати басейн, в якому діти, які мають вади опорно-рухового апарату, зможуть проходити гідрокінезотерапію - реабілітацію у воді. Такого немає навіть в обласному центрі, але я думаю, що в нас це також вийде.

 

- У будь-якій справі, у будь-якої людини бувають і успіхи, і невдачі, - моменти, коли опускаються руки. Що допомагає особисто Вам не здаватися перед труднощами?

 

- Я навіть не знаю, чи є в мене такі моменти, не можу відповісти. Я постійно в роботі, і ще не закінчивши один проект, я вже думками в наступному. Мабуть, саме активна зайнятість не дає мені можливості опускати руки. Мені здається, що секрет в тому, щоб шукати роботу за покликом серця, і тоді все обов'язково вийде добре.

 

- Згадайте найбільш радісну подію, що сталася у Вашому житті?

 

У 2004 році я вийшла заміж, і в мене народився син, якому зараз вже 5 років. З'явилася родина, і я зрозуміла, що будувати своє життя в Ромнах було правильним рішенням.

 

Наостанок Наталія Осауленко підсумувала: якщо кожна людина в нашому місті захоче зробити з нього місто своєї мрії, то вона повинна діяти. І, дивлячись на її приклад, до цього більше нічого додати.

 

Розмову вела Анастасія Калина

 

Ромни. Осауленко
 

Погода. Ромни

Календар

Випадкове фото

Мітинг
Мітинг