Ромны. Romny. Ромни. інфо

In order to view this page you need Flash Player 9+ support!

Get Adobe Flash player

Ромни.інфо Статті про місто Iллінський ярмарок - Сторінка 4
Iллінський ярмарок - Сторінка 4
Статті про місто
Субота, 16 серпня 2008, 09:00      Ромни, Сумська область
Головна статті
Iллінський ярмарок
стор. 2
стор. 3
стор. 4
Всі сторінки

 

Iллiнський ярмарок не лише вiдiгравав важливу роль в розвитку торгiвлi, промислового виробництва, ремесла i сiльського господарства краю, але й справляв великий вплив на зародження i розвиток культури в Ромнi. Роменськi ярмарки, особливо iллiнський, вели в той, час жваву торгiвлю книгами. На ярмарок вiдправляли свої книжки для продажу Києво-Печерська лавра, що мала тут власне подвiр'я, чернiгiвська iллiнська друкарня та iншi, в тому числi й iноземнi. Як свiдчив i. Аксаков, в 40-50 рр. минулого столiття в Ромнi збували книги купцi iсаєв, Дмитрiєв, Манукiн та iншi. iллiнського ярмарку з нетерпiнням чекали численнi любителi старожитностей, котрi сподiвалися знайти тут старовиннi рукописи, гетьманськi унiверсали та привiлеї. Протягом iллiнського ярмарку в мiстi дiяли два театри, чотири каруселi, звiринцi. Князь Шаликов згадував про своє перебування в Ромнi: "Який же ярмарок без спектаклю? Є вiн i на тутешньому. Прогулюючись помiж рядiв, побачите раптом незвичне пожвавлення серед людей, почуєте цокiт копит, дзвiнкий бiй барабанiв, i з'явиться перед вашими очима стрiй амазонок, розрум'янених, замiсть стрiл i списiв летять з рук їх на всi боки афiшi, якi говорять: в сiм годин вечора будуть пантомiми, гiмнасти i балансери...". Перший театр у Ромнi побудував на своїй землi колезький радник Полетика. Це сталося незабаром пiсля перенесення iллiнського ярмарку на нове мiсце. Театр Полетики працював до 1835 р. Цього ж року власник театральної трупи Млотковський домовився з купцем Терновцем, який збудував дерев'яний будинок театру. Так в мiстi стало дiяти два театри. На роменськiй сценi розiгрували вертепнi драми i п'єси приїжджi театральнi трупи Штейна i Калиновського, трупа Хорвата з Харкiвщини та iншi. В складi однiєї з труп, що неодноразово гастролювала в Ромнi пiд час проведення iллiнського ярмарку, виступав видатний росiйський актор, засновник сценiчного реалiзму Михайло Щепкiн. Саме тут С.Г.Волконський, котрий командував уланською дивiзiєю в Сумах, почав збiр пожертв на викуп актора з крiпацтва. В генеральськiй формi з орденами i медалями обiйшов герой Вiтчизняної вiйни 1812 р. купцiв i промисловцiв, що прибули на ярмарок, i зiбрав близько чотирьох тисяч карбованцiв. Саме в Ромнi в 1820 р. вирiшувалося питання про перехiд Щепкiна до московського Малого театру. Заступник директора Московських театрiв драматург В. i. Головiн, що побачив актора в одному зi спектаклiв, писав: "В тисячах видiв цей Прометей спалахував передi мною як дорогоцiнний дiамант всiма своїми гранями. Повернувшись на квартиру в бiленьку мою хатку, я не мiг заснути всю нiч i з першим свiтанком послав запросити до себе Щепкiна. Михайло Семенович приходить, ми знайомимося, я починаю розмову про прекрасний його талант... пропоную йому вступити до Московської трупи". Двiчi (в 1843 та 1845 р.) побував у Ромнi великий Шевченко. У 1845р. вiн приїздив до стародавнього мiста, щоб побачити iллiнський ярмарок, як вiн сам писав, "це знамените торжище". Враження поета були настiльки сильними, що навiть через дванадцять рокiв, перебуваючи на засланнi, Т.Г.Шевченко згадав поїздку до Ромен i зробив запис про неї у своєму щоденнику. Саме на iллiнському ярмарку Шевченко вперше побачив i почув талановиту гру яскравого українського актора Карпа Соленика, який йому здався "природнiшим i витонченiшим за самого неповторного Щепкiна". З iллiнським ярмарком пов'язане перебування в Ромнi великого росiйського композитора М.Глiнки, вiдомого художника Л. Жемчужникова, талановитого українського кобзаря О. Вересая, збирача iсторичних скарбiв М. Рум'янцева, бiблiографа С.Пономарьова, iсторика О. Лазаревського та багатьох iнших дiячiв науки, лiтератури та мистецтва, громадських дiячiв.

Ярмарок вiдiгравав велику роль у розвитку ремесел у мiстi, в Роменському повiтi та далеко за його межами. На iллiнському ярмарку одержували замовлення i збували свої вироби роменськi золотарi А. Атович, А. Пiслякiвський, М. Злотар, Ф. Скидан. Не випадково в серединi 40-х рокiв минулого столiття в Ромнi були проведенi всеросiйськi мануфактурнi виставки-ярмарки, на яких експонувалися вироби i сiльськогосподарська продукцiя з Полтавщини, Чернiгiвщини, Київщини, Харкiвщини, Курщини та багатьох iнших районiв України, Росiї, Бiлорусiї. Народнi майстри з нашого краю також були широко представленi на них. Особливу увагу привернули вироби роменських гончарiв - святковий посуд, рiзнобарвнi кахлi, дитячi iграшки. На виставцi 1846 р. керамiчнi вироби братiв Павла та Карпа Чумаченкiв були вiдзначенi срiбною медаллю. До цього часу причини переведення iллiнського ярмарку до Полтави в 1852 р. остаточно не з'ясованi i чекають iрунтовного дослiдження. В архiвах та музеях збереглися деякi документи про боротьбу мiж Ромнами та Полтавою за ярмарок, записи сучасникiв та перекази роменських мiщан, зiбранi i. Куриловим. За ними переведення ярмарку до Полтави спричинилося через особисту неприязнь генерал-губернатора Кокошкiна до роменчан, зокрема до тогочасного мiського голови i. Терновця, якi не догодили старшому начальнику. Вивчення архiвних справ мiської думи, губернських установ, їх листування з царським урядом свiдчать про бiльш глибоке корiння втрати ярмарку Ромном. Ще попереднику Кокошкiна князю Долгорукову генерал-губернатор з 1840 по 1847 р. пропонував перевести ярмарок до губернського мiста Полтави. На цьому наполягав i цивiльний полтавський губернатор Аверкiєв. Розрахунок був такий: за рахунок ярмарку збагатити Полтаву i пiднести її значення як ярмаркової столицi Малоросiї. i, звичайно, покарати зарозумiлих роменцiв.

У 40-х роках Полтава майже не вiдрiзнялася вiд повiтового мiста, ярмарку не було, тому губернське чиновництво заздрiсно поглядало на Ромен.

Вагомi пiдстави були i для покарання роменцiв, якi з року в рiк пiдвищували цiну за оренду лавок, примiщень, не терплячи втручання, розпоряджались ярмарковими справами. Як лавкодавцi, так i простi мешканцi й гадки не припускали про можливе зменшення своїх прибуткiв. Дармовi доходи поступово розбестили роменцiв.

Першим приводом до переведення ярмарку стала непокора роменських власникiв лавок губернськiй владi з приводу введення фiксованих цiн за оренду лавок у 1841 р. Тому цивiльний губернатор Аверкiєв надiслав генерал-губернатору Долгорукову прохання про переведення ярмарку до Полтави. Вiн писав, що ярмарок у Ромнi зменшується, а в Полтавi повинен зростати. До Полтави зручнiше дiстатися купцям з Росiї та пiвденних губернiй. Вiд Полтави ближче до Харкова, де торгують не проданими на iллiнському ярмарку товарами. Вiдповiдне прохання надiслане царському уряду. Роменцi виступили з вiдповiдною скаргою на Аверкiєва та аргументованим поясненням недоречностi змiни мiсця ярмарку. Деякi джерела свiдчать про заступництво за роменцiв графа Бенкендорфа як найбiльш наближеної особи до iмператора.

Дворiчна боротьба за ярмарок закiнчилася перемогою роменцiв, а генерал-губернатору надiйшов циркуляр з Петербурга, щоб ярмарок не чiпати, а своєю владою доглядати. Роменська влада з цiєї тяжби належних висновкiв не зробила. Побори та утиски на ярмарках в Ромнi зростали. Ярмарковi комiтети, утворенi Курикiним, майже не дiяли i вiдмовлялися будь-кому звiтувати про зiбранi на будiвництвi кам'яних лавок значнi кошти. Право власностi на лавки мало не бiльше половини лавкодавцiв, тому лавки перепродувалися за великi грошi й надавалися на ярмарку будь-кому, хто бiльше заплатить.

Щойно призначений на посаду генерал-губернатора Кокошкiн звелiв розпочати переведення ярмарку до Полтави. До того ж вiн намагався вiдняти в мiста i капiтал (266 тисяч карбованцiв срiблом), зiбраний на будiвництво кам'яних лавок. У цю справу втрутився Сенат, який вирiшив передати Полтавi тiльки 106 тисяч карбованцiв, зiбраних вiд купцiв. Але роменцi на цей раз вiдстояли свою правоту i остаточне рiшення винiс мiнiстр внутрiшнiх справ: "Усi без винятку кошти використати на будiвництво гостинного двору для Вознесенського та Михайлiвського ярмаркiв". Полтава заздалегiдь пiдготувалася до переведення ярмарку. В центрi мiста було побудовано 5 кам'яних корпусiв на 134 лавки, 11 дерев'яних на 168 лавок.

Про вiдкриття ярмарку в Полтавi Кокошкiн доповiдав царю, що всi задоволенi й товарiв надiйшло на 14 мiльйонiв карбованцiв, що насправдi не вiдповiдало дiйсностi.

У першi роки по проведенню ярмарку значна кiлькiсть роменських торговцiв та мiщан вiд'їздили до Полтави на ярмарок, де займалися рiзним промислом, вiзництвом, готували їжу, обслуговували приїжджий люд. Страх роменцiв, що з переведенням ярмарку мiсто зовсiм обезлюднiє i занепаде, поступово минав. Як пiзнiше з'ясувалося, оптова торгiвля майже не перемiстилася до Полтави. В Ромнi залишилися головнi складськi примiщення, а торговi угоди укладалися на iнших роменських ярмарках, значення яких суттєво зросло. Залишенню в Ромнi оптової торгiвлi сприяли проторенi сторiччями торговельнi шляхи до Ромен, зручнiсть географiчного положення мiста.

Занепокоєння роменцiв остаточно розвiялося, коли iмператор Микола i своїм манiфестом продовжив до мiсяця Масляний ярмарок (з 10 лютого по 10 березня). Зросло значення крiм Вознесенського та Масляного двох iнших ярмаркiв - Рiздво - Богородицького та Михайлiвського. В

1863-1867 рр. роменцi замiсть дерев'яних побудували кам'янi ряди на 300 лавок з погребами та колодязями. Посеред Гостиного двору в 1891р. було побудовано й освячено кам'яну Олександрiвську церкву. Довкола ярмаркової площi вибудовуються розкiшнi приватнi та громадськi будiвлi.

Iллiнський ярмарок у Полтавi проiснував до 70-х рокiв. З побудовою Харково - Миколаївської залiзницi, яка оминула Полтаву, , вiн швидко занепав. Цьому сприяло також заснування в Харковi нового Казанського ярмарку. Близькiсть традицiйних торгових центрiв, таких як Харкiв та Кременчук, також були не на користь Полтавi.

Через 45 рокiв пiсля переведення ярмарку рiчний торговий обiг губернського мiста з 53-тисячним населенням був майже втричi меншим вiд роменського, де мiсто налiчувало близько 15 тисяч мешканцiв.

Подальший розвиток фабричного та заводського виробництва, розгалуження залiзничної мережi, виникнення нових промислових i адмiнiстративних центрiв у кiнцi минулого столiття сприяли поступовому вiдмиранню ярмаркової торгiвлi. Але торговi традицiї, закладенi знаменитим iллiнським ярмарком у Ромнi, живi й досi.

У зв'язку iз соцiально-економiчними змiнами, що вiдбуваються в нашiй державi, впровадженням ринкових вiдносин в економiку України, з вiдродженням призабутих традицiй дедалi голоснiше зазвучали на Роменщинi голоси про вiдродження в мiстi iллiнського ярмарку, про повернення Ромну слави мiста широко-знаних торжищ. Серед тих, хто пiдтримав цi пропозицiї, були заступник голови мiськвиконкому Г. С. Стрельченко, зав. вiддiлом культури В. П. Тогобицький, музейнi працiвники. i в 1991 р. у Ромнi було вiдроджено iллiнський ярмарок. Мiсцевiй владi довелося докласти чимало зусиль та виявити неабияку кмiтливiсть i розпорядливiсть, щоб у час суцiльних дефiцитiв знайти i завезти товар, чимось здивувати та потiшити втомлених i зневiрених людей. Гуляли на Роменському ярмарку роменськi та приїжджi козаки. Кликали пити квас та iнше питво шинкарки, їсти кулiш та вареники. Линули пiснi, лунали жарти, звучали дотепнi й щирi слова. Освячений благочинним Миколою Бойком iллiнський ярмарок дав заявку на довге життя. Виступали фольклорнi колективи та кобзарi, багато глядачiв зiбрало театралiзоване видовище "У Ромнi на ярмарку".



 
Вісті Роменщини
Тандем прес

Випадкове фото

Купальське багаття
Купальське багаття