Ромны. Romny. Ромни. інфо

In order to view this page you need Flash Player 9+ support!

Get Adobe Flash player

Ромни.інфо Статті про місто Iллінський ярмарок
Iллінський ярмарок
Статті про місто
Субота, 16 серпня 2008, 09:00      Ромни, Сумська область
Головна статті
Iллінський ярмарок
стор. 2
стор. 3
стор. 4
Всі сторінки

Для українського народу XVII столiття було насичене важливими подiями: посилення нацiонального й релiгiйного гноблення з боку польської шляхти, численнi селянсько-козацькi повстання, подальший розвиток промислового й сiльськогосподарського виробництва, становлення української державностi, культури. Це був час, коли в кривавих сутичках з iноземними загарбниками, переборюючи лиха й нестатки, в муках народжувалася сама Україна. Завдяки своїм мужнiм лицарям-козакам, селянам, мiщанам вона гартувалась у боях i трудi, змушувала рахуватися з собою численних сусiдiв, що прагнули поневолити її народ, загарбати її землю.

 

 

В подальшому поступовi України не останнє мiсце вiдiгравали товарно-грошовi вiдносини, якi з кожним роком дедалi активнiше руйнували натуральне господарство, сприяли розквiту ремесел, промислового й сiльськогосподарського виробництва. Вже в XVII ст. кожному українському мiсту i мiстечку при заснуваннi надавалося право на один-три ярмарки на рiк. Розвиток ярмаркової дiяльностi свiдчить про вiдокремлення промислово - торговельної дiяльностi вiд землеробства. З iншого боку, активна ремiснича й торговельна дiяльнiсть, безсумнiвно, сприяла розвитку українських мiст.

Щодо Лiвобережної України, то дослiдники нарахували сорок ярмаркiв, що дiяли лише в 1665 р. Не зважаючи на частi збройнi сутички, численнi напади татарських орд на Лiвобережну Україну, торговi шляхи не заростали бур'янами, все бiльше населених пунктiв охоплювалися ярмарковою торгiвлею.

Павло Алепський, вражений великим розмахом торгiвлi в Українi в перiод визвольної вiйни 1648-1654 рр., згадує базари в Золотоношi, Черкасах, Прилуках., "У країнi козакiв, - зазначає П.Алепський, - ярмарки бувають безперервно з початку i до кiнця року. В кожне свято вiдбувається ярмарок в тому чи iншому мiстi, як це було запроваджено за часiв панування ляхiв...". Десятки населених пунктiв називає вiн "торговими мiстами".

Ярмарки влаштовували таким чином, що пiсля закiнчення одного з них торговi люди могли побувати на кiлькох iнших. Через те ярмаркова торгiвля тривала безперервно. Окрiм багатолюдних ярмаркiв у мiстах, мiстечках i багатьох: селах проходили звичайнi базари.

Пiсля приєднання України до Росiї в кiнцi останньої третини ХVIIIст. прискорився процес її включення до загальної системи росiйського ринку. Зокрема, на Лiвобережнiй i Слобiдськiй Українi швидко зростає чисельнiсть населення, розвиваються землеробство, скотарство i промисли, пов'язанi насамперед з переробкою сiльськогосподарської сировини. Посилились економiчнi зв'язки мiст Лiвобережної та Слобiдської України, що мали розвинуте дрiбне товарне виробництво, з прикордонними росiйськими мiстами.

Упродовж тривалого часу ярмарки мали в основному мiсцевий характер. З налагодженням шляхiв сполучення i розвитком економiчних зв'язкiв мiж районами деякi ярмарки перетворилися на мiжрайоннi i навiть всеросiйськi. Розвиток ярмаркової торгiвлi значною мiрою сприяв створенню загальнонацiонального ринку й розвитку внутрiшньої торгiвлi.

Ярмаркова форма торгiвлi на Українi вiдiгравала особливо важливу роль у XVIII-XIX ст. Збiльшення кiлькостi ярмаркiв i поширення товарообмiну на них свiдчило про подальшi зрушення в суспiльному подiлi працi, про посилення розкладу феодально-крiпосницької системи взагалi та крiпосницького натурального господарства зокрема.

Велике господарське значення ярмаркiв полягало в тому, що вони були своєрiдними артерiями в розподiлi товарiв по рiзних мiстах, мiстечках, великих та малих селах, хуторах. i це їх значення набуває особливої ваги, коли врахувати тогочасне бездорiжжя й вiдсутнiсть засобiв сполучення. Ярмаркам належала значна роль у зовнiшнiй торгiвлi Росiї, в тому числi й України. На них зосереджувалися товари, що вивозилися через сухопутнi митницi та азовськi й балтiйськi порти. Вони були головним мiсцем оптового i роздрiбного продажу iмпортних товарiв.

Говорячи про велике значення ярмаркiв у господарському життi Росiї XVIII-XIX ст., варто зазначити, що їх iснування було зумовлене цiлим рядом причин, пов'язаних зi станом економiки тогочасної Росiї. Серед цих причин можна назвати, зокрема, такi: обширнiсть територiї країни при низькiй густотi населення, поганi шляхи сполучення, вiдсутнiсть залiзниць, повiльнiсть товарообiгу, слабкiсть постiйної торгiвлi, вiдсутнiсть широкого кредитування. Наприкiнцi XVII - на початку XVIII ст. розквiтає торгiвля в невеликому провiнцiйному мiстечку Ромен. Цьому сприяло раннє виникнення на Роменщинi тютюнового виробництва, розвиток ремесел. Важливим фактором, що сприяв посиленню значення Ромен як одного з центрiв ярмаркової торгiвлi тогочасної України була його близькiсть до кордонiв Росiйської держави. Не випадково Микола Арандаренко у своїх "Записках о Полтавской губернии", написаних 1846 р., так вiдгукнувся про мiсто: "Цей пункт, що наближений до кордонiв Великої Росiї, ще до приєднання до неї Малоросiї, був здавна мiсцем торгiвлi". Розташований на кордонi мiж Росiйською i Польською державами, Ромен був одним iз головних торгових мiст тогочасного Лiвобережжя, що зосередив українську, росiйську, польську й татарську торгiвлю. Торговий люд сприяв зближенню ворогуючих народiв, встановленню мiж ними дружнiх стосункiв. Торговими шляхами пiдуть на росiйськi землi й слободи козаки, втiкаючи вiд переслiдувань польської шляхти, учасники козацько-селянських повстань. Тими самими шляхами йтиме рiзноманiтна допомога Українi з боку росiйського народу пiд час визвольної вiйни проти польських магнатiв. Тому не дивно було зустрiти в Ромнi в той час i росiйського стрiльця, i татарського купця, i польського ремiсника, i українського селянина. Був вiдомий Ромен i запорозькими козаками, якi поряд з мешканцями iнших мiст - Стародуба, Опiшнi, Миргорода, Хорола - часто приїздили сюди на ярмарок або на храмовi свята. Вже в документах 30-х рокiв XVII ст. зустрiчається багато вiдомостей про розвиток торгiвлi мiж українськими й росiйськими купцями. В той час потiк товарiв мiж Україною i Росiєю настiльки збiльшився, що в Рильську, Севську, Путивлi були "для приїзду литовських людей влаштованi гостинi двори". А українських купцiв було так багато, що бєлгородський воєвода О. Тургеньєв у своїй вiдписцi до московського царя Михайла Федоровича клопотався про вiдкриття i в Бєлгородi гостинного двору для них. З України в Росiю вивозили тодi галицьку сiль, ювелiрнi вироби та iнше. Яскраве уявлення про вивiз з України в Росiю дають прибутковi книги росiйських митниць. Прибутковi книги Бєлгородської i Курської митниць перераховують такi товари, привезенi українськими купцями: пшоно, мука, хмiль, риба, вiск, дьоготь, каптани i шуби "литовськi", папiр, гончарнi вироби тощо. Серед купцiв iз Гадяча, Сосницi, Глухова, Новгород-Сiверського зустрiчаються й роменськi купцi. У прибутковiй книзi Курської митницi за травень-червень 1647р. згадуються також iмена роменських купцiв Степана Яковлiва i Степана iванова, якi прибули сюди зi своїм крамом. Перший продав селянину Троїцького дiвочого монастиря Матвiю Кривоперсту коня, а другий привiз на продаж на трьох возах шiсть бочок дьогтю. За 1648 р. знаходимо згадку про перебування в Ромнах i польських купцiв.


Часто можна було зустрiти на роменських ярмарках купцiв iз Запорiжжя - як правило, козацьку старшину, заможних козакiв, котрi торгували великою рогатою худобою, кiньми, рибою, сiллю, салом, воском та iншим крамом. А з Ромен, наприклад, на запорозькi вольностi везли рiзноманiтнi продукти, полотно, залiзо, тютюн, смолу, горiлку та iншi товари. Саме Ромен, поряд з iншими мiстами Лiвобережжя Днiпра - Стародубом, Миргородом, Хоролом, Опiшнею - був тим мiстом, до якого з'їжджалися козаки пiд час храмових свят. У той час торгiвля на Лiвобережнiй Українi розвивалася пiд впливом змiн, що вiдбулися в українському суспiльствi наприкiнцi першої - на початку другої половини XVII ст. Повоєннi унiверсали гетьмана Богдана Хмельницького також сприяли полiпшенню i розвитку торгiвлi на Українi. Завдяки величезним змiнам в економiчному життi лiвобережних мiст створилися сприятливi умови для подальшого розвитку мiсцевого ринку. З поглиблення товарностi виробництва все бiльша кiлькiсть лишкiв продукцiї надходила на ринок, зростала чисельнiсть торгових людей-дрiбних виробникiв, якi виготовляли i самi продавали свої товари на мiсцевому ринку. Пiд впливом дальшого поглиблення суспiльного подiлу працi й розвитку товарного виробництва дрiбнi мiсцевi ринки переростали в крупнiшi. Поступово багатшi з купцiв починають торувати шляхи до iнших населених пунктiв. Зокрема, роменських купцiв можна було зустрiти в Полтавi, Лохвицi та iнших мiстах Московської держави. Переживши численнi руйнацiї середини XVII - початку XVIII Столiття (тiльки в роки Пiвнiчної вiйни Ромен потерпав двiчi - вiд шведських i росiйських вiйськ),. сотенне мiстечко Миргородського, потiм Лубенського полку врештi дiстало змогу для розвитку промислового i сiльськогосподарського виробництва, розширення торгових зв'язкiв. З кожним роком Ромен все бiльше випереджає в товарообiгу iншi мiста України по обох берегах Днiпра, Слобожанщини, Росiї. Вже тодi iллiнський ярмарок набув значення оптового i мiжнародного. Роменський iллiнський ярмарок був знаний в колi української старшини, багатих козакiв, заможних мiщан. Неодноразово згадується вiн у щоденнику Марковича за 1724-1734 рр. В кiнцi 60-х рокiв того ж столiття, як засвiдчує Румянцевський лiтопис, Ромен мав вже чотири великi ярмарки. Найбiльший з-помiж них - iллiнський - тривав чотири тижнi. Найчастiше тут можна було зустрiти козацьку старшину i простих козакiв та селян iз Стародубського, Чернiгiвського i Нiжинського полкiв, iз Запорозької Сiчi й Дону, Литви i Бiлої Русi. Ще вищу оцiнку одержує роменський iллiнський ярмарок у О.Шафонського в його "Топографическом описаний Черниговского наместничества", написаного 1786 р.: "Роменськi ярмарки, особливо Вознесенський i iллiнський, по всiй Малiй Росiї найпершими вважаються. Вознесенський i iллiнський продовжуються по два - три тижнi, на якi з'їжджається багато помiщикiв, всi малоросiйськi i багато великоросiйських купцiв з Москви, Тули, Калуги, Орла, Волхова, Воронежа, Курська, Харкова, Стародуба, Києва, iз Бiлорусiї, вiрмени з-пiд Астраханi, турки i татари, i привозять рiзних кращих товарiв, а саме: сукно, шовк, папiр, срiбний посуд, золотi й дiамантовi прикраси. Нiжинськi греки привозять багато шовкових iталiйських i турецьких товарiв. Особливо пiд час Вознесенського ярмарку головний кiнний торг буває. В цей i iллiнський iз всiх заводiв i з донських станиць приганяють табунами велику .кiлькiсть коней, а з усiх навколишнiх мiст - рогатої худоби; в цей час можна кращих коней цугами купити. Словом, у Ромнi купцi великi в торгiвлi роблять справи, продаючи й обмiнюючи товар i переписуючи векселя.

Архiвнi данi та окремi розвiдки дослiдникiв ярмаркової торгiвлi дають нам можливiсть черпати знання про iллiнський ярмарок вже з кiнця XVIII ст. Роменськi ярмарки, особливо ж iллiнський, дають у цей час майже весь прибуток мiсту. З ярмарком пов'язанi суми винного вiдкупу, кiлькiсть i вiдкупна цiна шинкiв i ресторацiй, плата за розмiщення товарiв i людей на ярмарках - все це головний прибуток мiщан. Ярмарки зумовлювали i штат полiцiї. А перенесення iллiнського ярмарку за межi мiста викликало розширення й перебудову мiста. Документи i матерiали, що стосуються iллiнського ярмарку, яскраво засвiдчують невпинне зростання його товарообiгу, збiльшення числа територiй i земель, з яких приїздили на торги купцi. Продовжував дiяти географiчний фактор. Цьому сприяв також дозвiл євреям займатися тут оптовою торгiвлею, що, як пiдкреслював Ф.Миколайчик, завжди "пожвавлювало ярмаркову торгiвлю". Головним фактором, що сприяв успiшному розвитку iллiнського ярмарку, варто назвати виробництво тютюну, що було основною галуззю сiльськогосподарського виробництва на Роменщинi. Ще О.Шафонський в своєму "Топографическом описаний Черниговского наместничества" згадував серед багатьох повiтiв Чернiгiвщини, де виготовляли тютюн рiзноманiтних сортiв, Роменський i Глинський повiти. "Головний торг i промисел мiста, - писав О. Шафонський,- становить тютюн вiргiйський, амосфорський i простий. Промисловцi, що живуть у Ромнах, скуповують його восени, в торговi днi, у селян i продають або обмiнюють на шовковий, паперовий товар, хутро великоросiйським i бiлоруським купцям, а останнi першою санною дорогою вiдвозять його в Бiлорусiю, Ригу, Курляндiю, Москву, Петербург i Таврiю...". Мiсто Ромен свого часу Петро i називав "табачным городом". Виробництво роменської махорки особливо розцвiло за часiв Катерини II. Саме тодi на Роменщинi швидко збiльшувалися площi посiвiв цiєї культури. За наказом царицi для розвитку тютюнництва на Українi було видано "iнструкцiю", а в Ромнi створили спецiальну контору, яка вiдала розведенням i полiпшенням сортiв тютюну. Найголовнiшою галуззю назвав тютюнництво i М. Арандаренко. Вивчаючи iллiнський ярмарок, вiдомий дослiдник торгiвлi на українських ярмарках iван Аксаков також звернув увагу на великi обсяги торгiвлi тютюном на ньому. Вiн пiдкреслював, що в Роменському повiтi на той час вироблялося 154 тисячi пудiв тютюну - половина виробництва тютюну в усiй Полтавськiй губернiї. В опису Ромен 1803 р. згадується вiсiм торгових рядiв: красний (iз 108 лавками), хутряний (24 лавки), грецький (15 лавок), соляний i рибний (20 лавок), гончарний (12 лавок). Окрiм згаданих окремих рядiв, пiд ярмаркову торгiвлю використовували арендованi у мiщан комори, клунi й льохи при будинках. А ще будувалися рiзноманiтнi балагани, куренi, ставилися намети. Ринок був розташований на невеликiй площi навколо Святодухiвського собору, де i в нашi днi вiдбуваються багатолюднi базари. Площа навколо собору була оточена валом i ровом. Влiтку 1802 р. Ромен вiдвiдав новопризначений малоросiйський генерал-губернатор Олексiй Куракiн. Йому вiдразу впали в око тiснява i захаращенiсть територiї ринку. Генерал повiдомив про це Олександра i, i незабаром iмператор дає добро на винесення ярмарку за межi мiста. Вже в листопадi того ж року було пiдготовлено план розташування ярмарку за межами мiста. Одночасно з переведенням ярмарку генерал-губернатор порушив питання про нове планування Ромен. Розроблений план мiста представили iмператору i 10 квiтня 1803р. його було затверджено Олександром i. Подiбнi справи в тi часи вирiшувалися набагато оперативнiше, i вже 8травня того ж року Полтавське губернське правлiння передає проект мiсцевому землемiру iвану Колобову "для розбиття нового плану всьому мiсту i постановку знакiв його в натурi". Слiд пiдкреслити, що й сучасна забудова, сучасний вигляд Ромен зберiгає основнi риси плану мiста 1803 р. Гостинна площа виносилася за межi тодiшнього мiста, на пiвнiчну його околицю, бiля якої сходилися дороги з Прилук, Нiжина i Конотопа. Гостиний двiр у виглядi прямокутника повинен був розташуватися посерединi. Кожна сторона його мала складатися iз ряду лавок, що стояли впритул одна до одної фасадною стороною всередину гостинного двору. Окрiм цього, як тодi називали, великого двору, лавки якого належали рiзним власникам, пiд ярмарок вiдводилося ще мiсце для десяти гуртових дворiв, що використовувалися для оптових торгових операцiй. i, врештi, для розмiщення худоби i чорного ярмарку вiдводилася нова територiя площею 34 десятини.

У 1807 р. завершилося будiвництво так званого контрактового будинку, про який особливо наполегливо прохали мiсцевi й приїжджi купцi i помiщики. Контрактовий будинок складався iз семи кiмнат i служив для задоволення рiзноманiтних потреб заможних верств тодiшнього українського суспiльства. На той час ярмаркова адмiнiстрацiя складалась iз полiцiї, представника мiської думи i двох спецiальних комiтетiв. Окрiм того, на ярмарок щорiчно приїздив з метою нагляду полтавський генерал-губернатор або вiце-губернатор. На випадок якоїсь нагальної потреби до роменського полiцмейстера i трьох квартальних наглядачiв додавалися iз полтавської губернської полiцiї". Перенесення iллiнського ярмарку за межi мiста вiдчутно вплинуло на його розмах. Про це можемо судити iз свiдчень сучасникiв. Так, тодiшнiй роменський повiтовий маршал Василь Поле-тика, вiдомий своєю освiченiстю, в описовi Ромен 1807 р. зазначає: "...Дуже примiтно вже те, що пiсля перенесення лавок iз тiсного i небезпечного вiд пожежi мiсця всерединi мiста, де вони до цього часу були, за вказiвкою малоросiйського генерал-губернатора князя Олексiя Борисовича Куракiна на нову за мiстом, вiдведену для гостиного двору площу i по збiльшенню кiлькостi лавок, торгiвля iз року в рiк збiльшується, i тим далекогляднiсть цього невтомного начальника починає вже торгiвлi й мiсту Ромни приносити суттєву користь".


 

Починаючи з 1824 р., тiльки за п'ять наступних рокiв товарообiг iллiнського ярмарку зрiс майже вдвоє. В сороковi роки минулого столiття вiн коливався в межах 9-12 мiльйонiв карбованцiв. Як бачимо, Україна була тим величезним ринком збуту, на який спрямовувалась основна маса мануфактурного виробництва. Лiтнiй iллiнський ярмарок поряд iз зимовим Хрещенським (проводився в iншому мiстi) виходять на перше мiсце в Росiйськiй iмперiї. Упродовж багатьох десятилiть роменський iллiнський ярмарок славився збутом саме росiйських товарiв. Так, у 1809- 1820 рр. на iллiнський ярмарок прибували купцi з Москви, Сер-пухова, Богородська, Шуї, Ростова, Суздаля, Переяслава - Залеського, Ярославля, Углича, Нижнього Новгорода, Арзамаса. Окрiм того, прибували також купцi з Одеси, Кишинева, Нахiчеванi, Сiмферополя, Марiуполя, Таганрога... Про чисельну перевагу в роменськiй ярмарковiй торгiвлi того часу росiйських купцiв свiдчить i той факт, що в 1792р. iз 55 купцiв, що пiдписали прохання до царя про переведення iллiнського ярмарку за межi мiста, сорок були росiйськими. Додамо ще, що новi торговi ряди, котрi незабаром з'являються на ярмарку, - це Московський i Суздальський. iз 245 купцiв, що прибули з товарами на iллiнський ярмарок 1834 р., 153 були з росiйських губернiй.

Роль посередникiв на iллiнському ярмарку, як i по iнших українських ярмарках, вiдiгравали київськi, житомирськi, бердичiвськi євреї. Серед купцiв, котрi привозили свої товари на роменський iллiнський ярмарок, варто згадати вiрмен, що торгували кавказькими тканинами, перськими килимами, металевими виробами горцiв, винами. До Ромен приїздили у незначнiй кiлькостi кримськi татари i караїми з фруктами, винами, тютюном. В минулому значну групу становили купцi з Польщi, але з часом їх ставало дедалi менше. З Воронезької губернiї, Дону й Уралу надходила риба i рибнi продукти. iз заводiв Харкiвської, Київської i Подольської губернiй- цукор. Предметами дрiбного торгу були полотно, льон, мед, вiск, сало, масло, олiя, шкiра, пух... iноземнi купцi купували в Ромнi вовну, хутро i коней. Торговi люди iз захiдного краю, з Бесарабiї, Криму, Грузiї i Астраханi - полотно, хутро, паперовi й полотнянi вироби росiйських фабрик i заводiв. Численна армiя купцiв, що постiйно торгували в мiстах, мiстечках i селах Полтавської, Чернiгiвської, Могилiвської, Вiтебської, Смоленської, Курської, Харкiвської i Київської губернiй, купували на iллiнському ярмарку тканини, чай, цукор, балик, iкру, рiзноманiтнi бакалiйнi товари, галантерею, винограднi вина, залiзо i залiзнi вироби, прикраси. Цiкавий опис роменського iллiнського ярмарку 1846 р., часу його найбiльшого розквiту, належить тодiшньому керуючому державним майном Полтавської губернiї М. Арандаренку: "В даний час Ромен досить велике мiсто, розбудоване хоч i невеликими, але зручними для розмiщення численної маси народу, що тимчасово прибуває сюди, будинками, складами, сараями, лавками. Його широкi вулицi й просторi площi дають простiр людському руховi та розмiщенню товарiв. Все це становить прекрасну зручнiсть для такої багатої торгiвлi, яка ведеться на iллiнському ярмарку. Навколишнi села, на р. Сула: Засулля, Герасимiвка, Плавинище, Оксютинцi, Процiвка, на р.Ромнi: Коржi, Лозова на притоцi, Овлашi, Редьчини хутори на вiдстанi вiд одної до трьох верст вiд мiста, не лише служать йому допомогою в примiщеннях для приїжджих, але жителi цих мiсць, займаючись городництвом i приготуванням їжi для простого люду, постачають ярмарок городиною i продуктами". Поряд iз цим селяни Роменського i навколишнiх Гадяцького, Прилуцького, Конотопського, Лебединського, Сумського i Путивльського повiтiв постачали ярмарок сiном i вiвсом. Десятки тисяч возiв сiна i десятки тисяч четвертей вiвса щорiчно з'їдав ринок i нiколи не було випадку, щоб їх не вистачало або були на них занадто високi цiни.

Як засвiдчують полiцейськi вiдомостi, в мiсто приганяли до 140 тисяч голiв великої рогатої худоби, коней, кiз, овець, свиней. Число ж торгового люду, за тими ж даними, перевищувало 120 тисяч чоловiк. Для порiвняння нагадаємо, що в тi роки населення Ромен сягало лише шести тисяч чоловiк. "Тисячi вiзникiв на волах i конях з Роменського й iнших повiтiв, що оточують його, - свiдчить там же М. Арандаренко, - в будь-який час задовольняють потреби iллiнського ярмарку. В 1846 роцi, маючи по службi доручення перекинути значну масу хлiба з Полтавської губернiї до Псковської через неврожай, який там був у той час, звернувся я на iллiнський ярмарок для того, щоб найняти вiзникiв. Бажаючи знати, яке їх число прибуло в мiсто для вiзництва, запитав про це мiську полiцiю. За її вiдомостями, в той день було в мiстi тих вiзникiв i чумакiв, якi подали письмовi документи, 22 тисячi чоловiк". iллiнський ярмарок, в торговому вiдношеннi охоплюючи величезнi територiї в Полтавськiй, Чернiгiвськiй, Могилiвськiй, Вiтебськiй, Смоленськiй, Курськiй, Харкiвськiй i Київськiй губернiях, давав рух упродовж березня-серпня до 1100 великим i малим ярмаркам в мiстах, мiстечках, селах i значних хуторах, якi вели торгiвлю тими товарами, що закуповувалися на iллiнському ярмарку або спецiально для нього.

Про велике значення iллiнського ярмарку свiдчить уже той факт, що, варто було роменцям викликати лише невелике збiльшення одного зi своїх допомiжних ярмаркiв, як через це змушенi були припинити своє iснування два великi ярмарки в Сумах i Нiжинi. iллiнський ярмарок, безперечно, вiдiгравав величезну роль у розвитку торгiвлi на Українi, змiцненнi економiчних зв'язкiв України з Росiєю, Кримом, Бiлорусiєю, країнами Сходу i Захiдної Європи. У свою чергу, ярмарок наклав певний вiдбиток на всi сфери життя самого мiста, сприяв розвитку будiвництва в ньому, промислового виробництва, культури. Прибуток вiд лавок в основному одержували їх власники. Але з перенесенням iллiнського ярмарку за межi мiста частка прибутку мiської скарбницi зросла, бо мiськiй думi стали належати мiсця, що рiвнялися 24 лавкам. Мiська дума одержувала прибутки вiд використання малого гостиного двору, особливо ж вiд винного вiдкупу. Якщо взяти за вiдправну точку 1817 р., коли в цiлому мiсто одержало громадського прибутку близько 30 тисяч карбованцiв, то тiльки за 48 рокiв iснування iллiнського ярмарку на новому мiсцi через руки мiської думи пройшло пiвтора мiльйони карбованцiв. i. Курилов у своїх спогадах про iллiнський ярмарок, що були видрукуванi в липневiй книжцi журналу "Киевская старина" за 1893 р., згадував про той перiод, як про золотi часи мiста. Всi в Ромнi жили за рахунок прибуткiв, одержуваних пiд час iллiнського ярмарку. Приїхавши до Ромен, кожен покупець мав за звичай з'явитися до будинку мiського голови i полiцмейстера з хлiбом-сiллю i принести чи то кращий сувiй полотна, чи грошi, чи якийсь iнший подарунок. Про членiв мiської думи та iнших осiб, що займали рiзнi посади, Курилов, зокрема, говорив: "Скiльки в старi часи збиралося пiд час iллiнського ярмарку за мiсця на ярмаркових площах в мiський прибуток i рахунку їм, здається, нiхто не знає. Це був справдi золотий час i роменським жителям, i думi; золото i срiбло так i текло рiкою в повному розумiннi цього слова: паперових грошей же тодi було досить мало"". Великий прибуток мали i тi мiщани, чиї будинки були розташованi поблизу iллiнського ярмарку: деякi власники будинкiв поселяли в себе по п'ятдесят-вiсiмдесят чоловiк, котрi прибули на ярмарок. Тiльки за харчi з них брали по карбованцю в день, а за квартиру плата бралась окремо. По закiнченнi ярмарку господарi будинкiв, як правило, отримували подарунки. Заробiток мали i бiднiшi роменцi - ремiсники, селяни. Однi з них пекли хлiб i варили рiзноманiтнi страви, якi виносили по кiлька разiв на день на кiнну площу i продавали, iншi робили квас, продавали овочi й фрукти. Мiськi ремiсники також ставили тимчасовi балагани i займалися ремонтом i пошиттям нового взуття та одягу.


 

Iллiнський ярмарок не лише вiдiгравав важливу роль в розвитку торгiвлi, промислового виробництва, ремесла i сiльського господарства краю, але й справляв великий вплив на зародження i розвиток культури в Ромнi. Роменськi ярмарки, особливо iллiнський, вели в той, час жваву торгiвлю книгами. На ярмарок вiдправляли свої книжки для продажу Києво-Печерська лавра, що мала тут власне подвiр'я, чернiгiвська iллiнська друкарня та iншi, в тому числi й iноземнi. Як свiдчив i. Аксаков, в 40-50 рр. минулого столiття в Ромнi збували книги купцi iсаєв, Дмитрiєв, Манукiн та iншi. iллiнського ярмарку з нетерпiнням чекали численнi любителi старожитностей, котрi сподiвалися знайти тут старовиннi рукописи, гетьманськi унiверсали та привiлеї. Протягом iллiнського ярмарку в мiстi дiяли два театри, чотири каруселi, звiринцi. Князь Шаликов згадував про своє перебування в Ромнi: "Який же ярмарок без спектаклю? Є вiн i на тутешньому. Прогулюючись помiж рядiв, побачите раптом незвичне пожвавлення серед людей, почуєте цокiт копит, дзвiнкий бiй барабанiв, i з'явиться перед вашими очима стрiй амазонок, розрум'янених, замiсть стрiл i списiв летять з рук їх на всi боки афiшi, якi говорять: в сiм годин вечора будуть пантомiми, гiмнасти i балансери...". Перший театр у Ромнi побудував на своїй землi колезький радник Полетика. Це сталося незабаром пiсля перенесення iллiнського ярмарку на нове мiсце. Театр Полетики працював до 1835 р. Цього ж року власник театральної трупи Млотковський домовився з купцем Терновцем, який збудував дерев'яний будинок театру. Так в мiстi стало дiяти два театри. На роменськiй сценi розiгрували вертепнi драми i п'єси приїжджi театральнi трупи Штейна i Калиновського, трупа Хорвата з Харкiвщини та iншi. В складi однiєї з труп, що неодноразово гастролювала в Ромнi пiд час проведення iллiнського ярмарку, виступав видатний росiйський актор, засновник сценiчного реалiзму Михайло Щепкiн. Саме тут С.Г.Волконський, котрий командував уланською дивiзiєю в Сумах, почав збiр пожертв на викуп актора з крiпацтва. В генеральськiй формi з орденами i медалями обiйшов герой Вiтчизняної вiйни 1812 р. купцiв i промисловцiв, що прибули на ярмарок, i зiбрав близько чотирьох тисяч карбованцiв. Саме в Ромнi в 1820 р. вирiшувалося питання про перехiд Щепкiна до московського Малого театру. Заступник директора Московських театрiв драматург В. i. Головiн, що побачив актора в одному зi спектаклiв, писав: "В тисячах видiв цей Прометей спалахував передi мною як дорогоцiнний дiамант всiма своїми гранями. Повернувшись на квартиру в бiленьку мою хатку, я не мiг заснути всю нiч i з першим свiтанком послав запросити до себе Щепкiна. Михайло Семенович приходить, ми знайомимося, я починаю розмову про прекрасний його талант... пропоную йому вступити до Московської трупи". Двiчi (в 1843 та 1845 р.) побував у Ромнi великий Шевченко. У 1845р. вiн приїздив до стародавнього мiста, щоб побачити iллiнський ярмарок, як вiн сам писав, "це знамените торжище". Враження поета були настiльки сильними, що навiть через дванадцять рокiв, перебуваючи на засланнi, Т.Г.Шевченко згадав поїздку до Ромен i зробив запис про неї у своєму щоденнику. Саме на iллiнському ярмарку Шевченко вперше побачив i почув талановиту гру яскравого українського актора Карпа Соленика, який йому здався "природнiшим i витонченiшим за самого неповторного Щепкiна". З iллiнським ярмарком пов'язане перебування в Ромнi великого росiйського композитора М.Глiнки, вiдомого художника Л. Жемчужникова, талановитого українського кобзаря О. Вересая, збирача iсторичних скарбiв М. Рум'янцева, бiблiографа С.Пономарьова, iсторика О. Лазаревського та багатьох iнших дiячiв науки, лiтератури та мистецтва, громадських дiячiв.

Ярмарок вiдiгравав велику роль у розвитку ремесел у мiстi, в Роменському повiтi та далеко за його межами. На iллiнському ярмарку одержували замовлення i збували свої вироби роменськi золотарi А. Атович, А. Пiслякiвський, М. Злотар, Ф. Скидан. Не випадково в серединi 40-х рокiв минулого столiття в Ромнi були проведенi всеросiйськi мануфактурнi виставки-ярмарки, на яких експонувалися вироби i сiльськогосподарська продукцiя з Полтавщини, Чернiгiвщини, Київщини, Харкiвщини, Курщини та багатьох iнших районiв України, Росiї, Бiлорусiї. Народнi майстри з нашого краю також були широко представленi на них. Особливу увагу привернули вироби роменських гончарiв - святковий посуд, рiзнобарвнi кахлi, дитячi iграшки. На виставцi 1846 р. керамiчнi вироби братiв Павла та Карпа Чумаченкiв були вiдзначенi срiбною медаллю. До цього часу причини переведення iллiнського ярмарку до Полтави в 1852 р. остаточно не з'ясованi i чекають iрунтовного дослiдження. В архiвах та музеях збереглися деякi документи про боротьбу мiж Ромнами та Полтавою за ярмарок, записи сучасникiв та перекази роменських мiщан, зiбранi i. Куриловим. За ними переведення ярмарку до Полтави спричинилося через особисту неприязнь генерал-губернатора Кокошкiна до роменчан, зокрема до тогочасного мiського голови i. Терновця, якi не догодили старшому начальнику. Вивчення архiвних справ мiської думи, губернських установ, їх листування з царським урядом свiдчать про бiльш глибоке корiння втрати ярмарку Ромном. Ще попереднику Кокошкiна князю Долгорукову генерал-губернатор з 1840 по 1847 р. пропонував перевести ярмарок до губернського мiста Полтави. На цьому наполягав i цивiльний полтавський губернатор Аверкiєв. Розрахунок був такий: за рахунок ярмарку збагатити Полтаву i пiднести її значення як ярмаркової столицi Малоросiї. i, звичайно, покарати зарозумiлих роменцiв.

У 40-х роках Полтава майже не вiдрiзнялася вiд повiтового мiста, ярмарку не було, тому губернське чиновництво заздрiсно поглядало на Ромен.

Вагомi пiдстави були i для покарання роменцiв, якi з року в рiк пiдвищували цiну за оренду лавок, примiщень, не терплячи втручання, розпоряджались ярмарковими справами. Як лавкодавцi, так i простi мешканцi й гадки не припускали про можливе зменшення своїх прибуткiв. Дармовi доходи поступово розбестили роменцiв.

Першим приводом до переведення ярмарку стала непокора роменських власникiв лавок губернськiй владi з приводу введення фiксованих цiн за оренду лавок у 1841 р. Тому цивiльний губернатор Аверкiєв надiслав генерал-губернатору Долгорукову прохання про переведення ярмарку до Полтави. Вiн писав, що ярмарок у Ромнi зменшується, а в Полтавi повинен зростати. До Полтави зручнiше дiстатися купцям з Росiї та пiвденних губернiй. Вiд Полтави ближче до Харкова, де торгують не проданими на iллiнському ярмарку товарами. Вiдповiдне прохання надiслане царському уряду. Роменцi виступили з вiдповiдною скаргою на Аверкiєва та аргументованим поясненням недоречностi змiни мiсця ярмарку. Деякi джерела свiдчать про заступництво за роменцiв графа Бенкендорфа як найбiльш наближеної особи до iмператора.

Дворiчна боротьба за ярмарок закiнчилася перемогою роменцiв, а генерал-губернатору надiйшов циркуляр з Петербурга, щоб ярмарок не чiпати, а своєю владою доглядати. Роменська влада з цiєї тяжби належних висновкiв не зробила. Побори та утиски на ярмарках в Ромнi зростали. Ярмарковi комiтети, утворенi Курикiним, майже не дiяли i вiдмовлялися будь-кому звiтувати про зiбранi на будiвництвi кам'яних лавок значнi кошти. Право власностi на лавки мало не бiльше половини лавкодавцiв, тому лавки перепродувалися за великi грошi й надавалися на ярмарку будь-кому, хто бiльше заплатить.

Щойно призначений на посаду генерал-губернатора Кокошкiн звелiв розпочати переведення ярмарку до Полтави. До того ж вiн намагався вiдняти в мiста i капiтал (266 тисяч карбованцiв срiблом), зiбраний на будiвництво кам'яних лавок. У цю справу втрутився Сенат, який вирiшив передати Полтавi тiльки 106 тисяч карбованцiв, зiбраних вiд купцiв. Але роменцi на цей раз вiдстояли свою правоту i остаточне рiшення винiс мiнiстр внутрiшнiх справ: "Усi без винятку кошти використати на будiвництво гостинного двору для Вознесенського та Михайлiвського ярмаркiв". Полтава заздалегiдь пiдготувалася до переведення ярмарку. В центрi мiста було побудовано 5 кам'яних корпусiв на 134 лавки, 11 дерев'яних на 168 лавок.

Про вiдкриття ярмарку в Полтавi Кокошкiн доповiдав царю, що всi задоволенi й товарiв надiйшло на 14 мiльйонiв карбованцiв, що насправдi не вiдповiдало дiйсностi.

У першi роки по проведенню ярмарку значна кiлькiсть роменських торговцiв та мiщан вiд'їздили до Полтави на ярмарок, де займалися рiзним промислом, вiзництвом, готували їжу, обслуговували приїжджий люд. Страх роменцiв, що з переведенням ярмарку мiсто зовсiм обезлюднiє i занепаде, поступово минав. Як пiзнiше з'ясувалося, оптова торгiвля майже не перемiстилася до Полтави. В Ромнi залишилися головнi складськi примiщення, а торговi угоди укладалися на iнших роменських ярмарках, значення яких суттєво зросло. Залишенню в Ромнi оптової торгiвлi сприяли проторенi сторiччями торговельнi шляхи до Ромен, зручнiсть географiчного положення мiста.

Занепокоєння роменцiв остаточно розвiялося, коли iмператор Микола i своїм манiфестом продовжив до мiсяця Масляний ярмарок (з 10 лютого по 10 березня). Зросло значення крiм Вознесенського та Масляного двох iнших ярмаркiв - Рiздво - Богородицького та Михайлiвського. В

1863-1867 рр. роменцi замiсть дерев'яних побудували кам'янi ряди на 300 лавок з погребами та колодязями. Посеред Гостиного двору в 1891р. було побудовано й освячено кам'яну Олександрiвську церкву. Довкола ярмаркової площi вибудовуються розкiшнi приватнi та громадськi будiвлi.

Iллiнський ярмарок у Полтавi проiснував до 70-х рокiв. З побудовою Харково - Миколаївської залiзницi, яка оминула Полтаву, , вiн швидко занепав. Цьому сприяло також заснування в Харковi нового Казанського ярмарку. Близькiсть традицiйних торгових центрiв, таких як Харкiв та Кременчук, також були не на користь Полтавi.

Через 45 рокiв пiсля переведення ярмарку рiчний торговий обiг губернського мiста з 53-тисячним населенням був майже втричi меншим вiд роменського, де мiсто налiчувало близько 15 тисяч мешканцiв.

Подальший розвиток фабричного та заводського виробництва, розгалуження залiзничної мережi, виникнення нових промислових i адмiнiстративних центрiв у кiнцi минулого столiття сприяли поступовому вiдмиранню ярмаркової торгiвлi. Але торговi традицiї, закладенi знаменитим iллiнським ярмарком у Ромнi, живi й досi.

У зв'язку iз соцiально-економiчними змiнами, що вiдбуваються в нашiй державi, впровадженням ринкових вiдносин в економiку України, з вiдродженням призабутих традицiй дедалi голоснiше зазвучали на Роменщинi голоси про вiдродження в мiстi iллiнського ярмарку, про повернення Ромну слави мiста широко-знаних торжищ. Серед тих, хто пiдтримав цi пропозицiї, були заступник голови мiськвиконкому Г. С. Стрельченко, зав. вiддiлом культури В. П. Тогобицький, музейнi працiвники. i в 1991 р. у Ромнi було вiдроджено iллiнський ярмарок. Мiсцевiй владi довелося докласти чимало зусиль та виявити неабияку кмiтливiсть i розпорядливiсть, щоб у час суцiльних дефiцитiв знайти i завезти товар, чимось здивувати та потiшити втомлених i зневiрених людей. Гуляли на Роменському ярмарку роменськi та приїжджi козаки. Кликали пити квас та iнше питво шинкарки, їсти кулiш та вареники. Линули пiснi, лунали жарти, звучали дотепнi й щирi слова. Освячений благочинним Миколою Бойком iллiнський ярмарок дав заявку на довге життя. Виступали фольклорнi колективи та кобзарi, багато глядачiв зiбрало театралiзоване видовище "У Ромнi на ярмарку".

 
Вісті Роменщини
Тандем прес

Випадкове фото

Дівчинка-гопнік
Дівчинка-гопнік